Олександр Гаврош - Розбійник Пинтя у Заклятому місті

— До любаски, а то ж куди? — засміявся Графинчик. — Буків йому за спізнення!

— Свої, чортяки, — кисло всміхнувся розбійник, стер нишком перли і ще раз глипнув у бік Закрайсвіття. — Ми були б надто щасливі у цьому світі, Церцерушко…

Він насунув чорного, як торба сажотруса, капелюха на маківку і, мов той провинний ангел, рушив назустріч побратимам, що вже повиходили з хащі й махали йому приязно топірцями і пістолями.

— Ой хлопці-молодці, — зітхав раз у раз Пинтя, — якби ви знали, що я без вас знайшов! І що я без вас утратив!

— «А чи пан, чи пропав — двічі не вмирати!» — горлали йому у відповідь розбійницьку пісню його бойові побратими. Певно, вже приклалися до немаленької діжечки з винцем, доки очікували на отамана.

Життя складається так, як воно складається. І сумувати за чимось — це жити не прийдешнім, а минулим. А в минулому вже нічого не можна змінити чи бодай направити. Тому за ним треба не сумувати, а просто його пам’ятати.

Весна таки прийшла у Чорну полонину, а отже, опришків чекали нові пригоди.

Але це вже зовсім інша історія. Чи не так, мої любі?

До сказаного вище слід додати уривки з прадавньої «Хроніки», що випадково трапили нам до рук. На наполегливу вимогу видавця ми змушені поділитися, аби описана нами історія мала завершений вигляд.

«… У літо 706, в останні часи правління короля Урвана III, званого Мироносцем за те, що примирив драконів з людьми, з’явився Божий посланець. Сей з неба впалий осяйний лицар був покликаний на землю стати на герць із темними силами, аби порятувати грішний світ.

Він звільнив занапащене Закляте місто, визволивши від кам’яних пут сотні невільників, і переміг злих духів у чесному поєдинку, за що був прозваний тричі славним…

… У літо 707 хотіли велети звільнити свого зачаклованого брата Гиндибука від чарів Ґанджі-баби, але самі стали поруч нього, закам’янівши по саму…

…У літо 708, в роки правління напрочуд мудрого й доброго короля Прунсля І та його незрівнянної королеви Геремії, що подарували нам уже трьох спадкоємців, була велика січа з песиголовцями, що їх привів Урфій, син Ґанджі-баби. Проте об’єднані царства під орудою славних воєвод Молибога та Кудлоша за участі летючої кавалерії (чарівного коня Татоша та трьох приязних драконів) звитяжили на полі брані, укривши себе безсмертною…

… У літо 709 нічого не сталося, хіба що славне Закляте місто перейменували на Розкляте, і стало воно найбільшою столицею Закрайсвіття. Та ще на Тихому озері оселилася дивної краси птаха, звана Церцерою, до якої сходяться на паломництво з різних околиць сотні закоханих. Подейкують, що її пір’їнка приносить удачу й щасливе…

… У літо 7010 упокоївся в Бозі мій великий навчитель, найславетніший учений нашої доби, мудрий Фаралампас, що залишив нам у спадок свою безцінну «Хроніку важких часів», над якою трудився в останні роки, продовживши справу тітоньки Пудермантель. Тож нині я, вписуючи до «Хроніки» оці рядки, кажу вам словами перших літописців: «Я зробив те, що міг. Хто може, хай зробить…»

Придворний архіваріус його Величності та благословенного Розклятого міста, ваш найпокірніший слуга Зелений…»

Бартка — гуцульська гостра вузька сокирчина з довгим держаком.

Клебаня — гуцульський капелюх.

Очкур — пояс (або шнур), яким стягували штани або шаровари.

Оґир — жеребець.

Тайстрина (тайстра) — гуцульська торбина, яку носять через плече.

Берло — палиця, оздоблена коштовним камінням і різьбою; символ, знак влади.

Хосен — користь.

Кпини — кепкування.