Всеволод Нестайко - Незнайомець з тринадцятої квартири, або Викрадачі шукають потерпілого ... Пригодницька повість, написана Явою Ренем і Павлуша Завгородній

- Це можна, от тільки ... - І Ява замовк.

- Що?

- Та якби ... - І знову замовк.

- Ну що?

- Так одним йти якось ... От якщо б розшукати цих ... київських ... Ігоря, Сашку-штурмана ... Вони ж такі хлопці класні ... - і в небо дивиться, щоб очі від мене сховати.

Дивлюсь я на нього і про себе посміхаюся. Ну і Ява! Ось вже лис-хитрюга ... Хлопці, бач, йому знадобилися! Ну як же! Та я тебе наскрізь бачу. Ти ж для мене як скельце! Я не київський мисливець, якого за ніс водити можна. Адже що було! Мисливці з Києва, які приїжджали до нас в Васюківки на полювання і риболовлю, часто просили нас коників для наживки ловити. Сірникова коробка коників - п'ятачок. Так от я собі ловлю і ловлю в поті чола: найнявся - як продався. А Ява сіна в коробок накладе, зверху кілька коників суне і вже біжить міняти на п'ятак. А спіймають його на цій справі, він тільки очима невинно кліпає: «Адже треба ж було їм корму підкинути ...» Але я-то тобі не київський мисливець!

- Воно б, звичайно, здорово, - кажу, - тільки де ж їх знайдеш? Адрес адже ми не знаємо ... Правда, давала тобі Валька свою адресу. Але ж ти його, звичайно, не зберіг. Так воно і смішно було б - берегти адресу якоїсь Вальки. Ух ти! У Яви щоки так і спалахнули, як від ляпасів. І що ж це таке буває іноді з людьми? Дивишся - геройський хлопець стає бог знає чим, бадиллям бурякової ... І через кого? Через якийсь чаплі у спідниці Тьху!

У той раз, коли були у нас пригоди з Книшем і Бурмілом і коли Ява був Робінзоном Кукурузо і втік до річкові плавні на безлюдний острів імені Переекзаменовки, познайомилися ми випадково з київськими піонерами-юннатами. І була серед них одна така Валька, худа, довгонога і, по-моєму, зовсім некрасива. (Ганя Гребенючка з нашого класу в тисячу разів краще!) Але це я так вважав. А Ява ... Ява в присутності Вальки через дві хвилини став не Ява, а бурякова гичка. Коли юннати поверталися до Києва, Валька залишила Яві свою адресу, щоб ми написали, чим скінчиться наша історія з Книшем і Бурмілом, - її, бач, це страшно зацікавило.

Історія з Книшем і Бурмілом закінчилася нашою перемогою. Ми ходили героями, і Ява кілька разів напівжартома, напівсерйозно закидав вудку - написати Вальке лист. «Тьху! - Сказав я. - Та ти що, здурів?! Я от, коли в таборі, додому-то пишу рідко, а ти хочеш ... »Один Ява написати не наважувався. Боявся помилок наробити. Переекзаменування-то у нього була як раз з мови. Так з листом нічого і не вийшло. Але адресу Ява зберіг. Він ховав його на горищі, і я одного разу бачив - він перечитував його як якесь письмо. Тільки я йому нічого не сказав ...

А коли ми їхали до Києва, я знав, що рано чи пізно Ява заведе розмову про Вальку. Але я не думав, що так скоро. І якби не моя провина в пригоді з коритом, я б, напевно, так швидко не здався. Але тепер я зрадів, що Ява забув про словесний портрет і міліцію, і вирішив поступитися.

- Чого скис? - Кажу - Дивись веселіше! Звичайно, цікаво було б зустрітися і з Ігорем і з Сашком-штурманом, і з Валькою. Вони б нам Київ знаєш як показали! Який там у Вальки адресу? Я раніше пам'ятав ... Вулиця якогось повстання? ..

- Січневого ... - буркнув Ява.

- Тю! Та це ж вона і є! Тут біля метро починається і тягнеться туди, де Лавра. Гайда! Ява криво посміхнувся.

Через кілька хвилин ми вже були в Валькіном будинку. Стали шукати квартиру - нету! Весь будинок обійшли ... На самому верхньому поверсі остання квартира - вісімнадцята, а нам потрібна двадцять п'ята. Що таке?! Невже обдурила Валька, пожартувала, вигаданий адресу дала? .. На Яву було боляче дивитися - такий у нього був вигляд. Нарешті я зважився запитати у якоїсь бабусі. Виявилося, є двадцять п'ята, тільки у дворі, в так званому флігелі.

- Вигадали якийсь флігель-Мігель. Тільки з пантелику збивають, - удавано сердячись, бурчав повеселілий Ява.

І справді, у дворі стояв такий самий, як і з вулиці, великий шестиповерховий будинок. І що його флігелем назвали?!

Коли ми входили в парадне, я помітив, як Ява, проходячи повз старовинних скляних дверей, на мить затримався, глянув на своє відображення в склі і пригладив рукою чуб. Я зробив вигляд, що не бачу.

На третьому поверсі ми легко відшукали двадцять п'яту квартиру. На дверях кілька кнопок від електричних дзвінків - напевно, в квартирі багато сусідів. На сходах напівтемно, і ми встаємо навшпиньки, щоб прочитати написи під кнопками. Ось ... «Малиновським дзвонити один раз»! Це і є. Валькіна прізвище Малиновська. Точно.

- Дзвони, - шепоче Ява.