Всеволод Нестайко - Незнайомець з тринадцятої квартири, або Викрадачі шукають потерпілого ... Пригодницька повість, написана Явою Ренем і Павлуша Завгородній

Але Будка був уже готовий. І не він, а я поклав його на лопатки, придавив до землі і міцно тримав. Наші обличчя майже торкалися, ми важко відбували ... І скоро переможений Будка уже не тріпотів. Все! Моя взяла!

- Е, ні! Це не чесно! Не по правилам! Недозволений прийом! - Чую я раптом і відчуваю, як мене за штани сволаківать з Будки.

Піднімаю голову і бачу - тягне довготелесий, якого я тоді штовхав у груди. Я добре знаю, що я бився чесно і ніякого недозволеного прийому не було, але я задихався, і мені не вистачає повітря небудь сказати. Я тільки з надією дивлюся на чубатого. Але він мовчить, не втручається. І мені відразу стає ясно: становище моє безвихідне. Вони - Будкін друзі і, звичайно, хочуть, щоб переміг Будка. Звичайно. Інакше не варто було їм затівати цей поєдинок. Інакше вони могли б просто отлупцевать нас. Моя перемога - це ганьба для них для всіх. І вони цього не допустять. Добре битися можна тільки тоді, коли є надія на перемогу, а коли цієї надії немає ... Я вже стягнуть, і воскреслий Будка вже навалився на мене і зі всієї злістю за свою поразку тицяє мене головою в землю. Щось кричить, протестуючи, Ява, та що він може! ..

Бум, бум, бум! Як дзвін дзвенить моя голова. І в очах темніє, і думки плутаються ...

Як раптом:

- Ах ви безсовісні! Ах ви безсовісні! Пустіть зараз же! Пустіть!

Пусти! Ну! Пусти! - Пронизливий Валькін голос.

І дзвін у голові моїй відразу припиняється. І Будка злітає з мене на землю. І я бачу над собою чисту блакить неба, в якому літають білі голуби. І мені стає ясно, що звідкись тут взялася Валька, що вона зіштовхнула з мене Будку і стоїть наді мною, войовничо розмахуючи руками, і кричить:

- Безсовісні! Безсовісні! Піонери, називається! Школярі, називається!

Бандити! Ось я все розповім! Все розкажу в школі! Ось побачите! І батькам вашим розкажу. І твоїм, Алик, і твоїм, Вовка, і твоїм, Едик. А на тебе, Будка, взагалі в міліцію заявлю. І тебе в колонію заберуть. Ось побачиш! Хлопці приїхали з села в гості до нас у місто, а ви їх - бити! Та ще всім гуртом! Нічого сказати - гостинні господарі! Безсовісні! ..

Ось так кричачи, вона допомогла мені піднятися і, взявши за руку, повела. А по дорозі і Яву прихопила. Наші вороги розступилися і пропустили нас. Ніхто навіть не намагався нас затримати. Всі мовчали. І тільки коли ми пройшли, хтось пронизливо свиснув, і вся ватага, як горох з мішка, сипонули вниз, в яр. Може, вони б і по-іншому вчинили, так, напевно, все-таки вирішили, що Будка зі мною цілком розквитався.

Я йшов похитуючись і рукавом витираючи піт з чола.

- Молодець, Павлуша! Ух ти йому дав! Ну і дав же! .. Він тільки смикався! - Захоплено говорив Ява, обнімаючи мене за плечі. - Ти їм усім показав, що таке васюковци. Молодець!

Мені було приємно це чути, але брала досада, що Валька цього не бачила, що вона застала мене вже битим і що вона-то начебто і врятувала мене ... Я їй був, звичайно, вдячний - хто знає, скільки б ще цей Будка стукав про землю моєї бідної головою? Але в той же час я відчував якусь незручність і сором, що мене врятувала дівчисько. Таку незручність, як ніби вона бачила мене голого. І все-таки я був задоволений. По-чесному я все ж переміг Будку, здорового хлопця, який був крупней мене. І який вибрав мене, вважаючи, що я слабак.

На стежці нас чекав братик Микола. Виявилося, це він покликав Вальку. Бачив, як нас повели до яру, зметикував, що наші справи дрянь, і побіг за Валькою.

- Ти теж молодчина, Валька! - Сказав Ява. - Одна і не побоялася! Вони ж могли і тебе відлупцювати за компанію ...

- Хай би тільки спробували! Я б їм такого галасу наробила - все місто збігся б! І думаєш, я дряпатися не вмію? Хай би хто тільки торкнув, його б мати рідна не впізнала!

Ява глянув на неї із захопленням і штовхнув мене ліктем у бік: дивись, мовляв, яка дівчина, ось це дівчина! Я кивнув у відповідь: так, мовляв, молодець дівчина, бог з нею ...

Обтрусили мене Валька з Явою, почистили, як могли, але все одно вигляд у мене був, як ніби корова жувала. А робити нічого, Максим Валер'янович давно вже чекає, треба йти.

Максим Валер'янович жартівливо привітався з нами («Здрастуйте, пані!"), Потім уважно подивився на мене і несподівано зробив застережливий жест рукою, хоч я і не збирався нічого говорити:

- Ні слова! Все розумію. Була збройна сутичка з супротивником. Прикордонний інцидент. Причин не з'ясовую, але думаю, щось надзвичайно важливе - справа честі ... Вимога сатисфакції. Дуель. Незважаючи на труднощі, ви вийшли переможцем. Так?

Я посміхнувся і кивнув. Який він все-таки! З ним якось одразу стає легко.