Всеволод Нестайко - Незнайомець з тринадцятої квартири, або Викрадачі шукають потерпілого ... Пригодницька повість, написана Явою Ренем і Павлуша Завгородній

І як не билася потім мати, як не намагалася зробити з мене людину (а людина, за її поняттями, це значить чиновник), нічого з цього не вийшло. Чи не прослуживши і двох років, я залишив «присутствені місця», закинув на найвищий тополя Бібіковського бульвару свій чиновницький картуз з гербом і найнявся в трупу Кручиніна статистом, тобто артистом, який грає без слів, в натовпі, в масовках, і навіть імені його в афішах не буває ... Було це в театрі Бергоньє на Фундуклеївській вулиці. Тепер це вулиця Леніна, а театр - імені Лесі Українки.

Максим Валер'янович розхвилювався, очі його блищали, щоки горіли маковим цвітом. Я завжди люблю слухати спогади старих людей про минуле. І чим це пояснити, що розповіді навіть про незначні події виходять у них цікаво? .. Якби це відбувалося зараз, напевно, було б зовсім не цікаво.

- Ех, публіка моя дорога, то було, як перша любов, ці перші мої роки в театрі. Може бути, ніхто так серйозно не ставився до своєї роботи, як я. Ніхто так ретельно і стільки часу не гримувався, як я. Ніхто так не хвилювався перед виходом на сцену, як я. Хоча виходив я з натовпом всього на хвилину, і ні одного слова не говорив, і глядачі мене навіть не помічали. Але мені здавалося, що всі дивляться на мене. Потім дали мені зіграти невелику роль. Роль була малю-Сенько, з горобиний ніс. Я виходив і відповідав: «Графиня нездорова і прийняти вас не може». Повертався і йшов. І все. Але я був переконаний, що в цих словах головна ідея п'єси. І я виголошував їх таким тоном, неначе сповіщав про кінець світу. Вперше весь зал дивився на мене і слухав мене. Передати це почуття неможливо. Тим більше, що моїми словами закінчувалося перша дія. Завіса опускався, і в залі лунали оплески. Здавалося, що аплодують мені і тільки мені.

Довго ще розповідав нам Максим Валер'янович про театр, про своє життя ...

Повертаючись додому, ми з Явою всю дорогу мовчали. Думали. Ми вперше познайомилися із справжнім артистом. З артистом, який грав на сцені і знімався в кіно.

Вечір. Ми лежимо на тахті біля відкритого вікна. Цей день приніс нам стільки вражень, що треба бути дубовою чуркою, щоб відразу заснути.

Ява весь час крутиться, наче його щось кусає. Я добре знаю свого друга. Я знаю, що його кусає. Його думка якась кусає, не дає спокою.

- Ну, що таке? - Питаю. Ява зітхає, але мовчить.

- Ну скажи мені, що там таке? - Повторюю я. Ява ще раз зітхає і каже:

- Ти знаєш, Павлуша, я вирішив: коли виросту, я, напевно, в артисти піду.

- А хто ж міліціонером буде? Хто буде злочинців ловити? - Посміхнувся я. - Адже якщо всі міліціонери в артисти підуть ... І Тарапунька, і ти ... розлучиться тоді всяких злочинців, як мурах, проходу від них не буде. Ти про це подумав?

- Нічого, - серйозно каже Ява, - і без мене знайдеться, кому ловити.

- А ти згадай, що вчора говорив! Навіть не два дні тому, а вчора!

- Так то ж було вчора, а це сьогодні. Життя йде вперед.

- Між іншим, - кажу, - щоб стати артистом, чув я, потрібно мати для цього талант ... Во!

- Ну про це ти й не говори! Що-що, а талант у нас з тобою як раз є. Це точно. Думаєш, ти поганим б артистом був? Ще б яким! .. Все б глядачі плакали!

- Ну точно, плакали б, - хихикнув я. - Грошей за квитки шкода було б ...

- Дурний! Ти думаєш, нас даром в селі «артистами» називають? Дід Саливон все ж час повторює: «Ось артисти! Ну й артисти ».

Коли вам в очі кажуть, що ви талант, і переконують у цьому, дуже важко сперечатися. Я пробурмотів щось невиразне і замовк.

Ява тепер говорив без перешкод:

- Артистам все-таки найкраще ... Найкраща життя в артистів. Музика, пісні, оплески. Не життя, а Первомайський свято! І слава! Яка в артистів слава!

Найрозумніших академіків так не знають, як артистів. Ось скажи, ти якогось академіка знаєш в обличчя? .. Ось бачиш! А Кадочникова знаєш, Рибникова знаєш, Баталова знаєш, Смоктуновського знаєш, Філіппова знаєш. Та що там говорити! Кіноартиста, який на екрані всього один раз тільки й майнув, знають всі. Він іде по вулиці, і все пальцями на нього - тиц! тиц! тиц! А ти кажеш ...

Я змушений був погодитися. Поговорили ми ще трохи про те, як добре бути знаменитим артистом, і заснули. І наснився мені сон ...

Між іншим, сни мені чомусь часто сняться якісь плутані, з пригодами і фантастикою. І я люблю їх розповідати. Ява завжди просить: «А розкажи-но, що тобі снилося?» І я охоче розповідаю ... Ява заздрить моїм снам і каже, що я уві сні живу цікавіше, ніж наяву, і було б для мене, напевно, краще, якби я весь час спав і не прокидався ...