Всеволод Нестайко - Незнайомець з тринадцятої квартири, або Викрадачі шукають потерпілого ... Пригодницька повість, написана Явою Ренем і Павлуша Завгородній

І тільки коли він відбіг, я нарешті взяв у толк, що нас - мене і Яву - запросили зніматися у фільмі, що завтра, буквально завтра, ми станемо кіноартистами і наші мордахой побачить весь Радянський Союз, а може, навіть і весь світ, що , коротше кажучи, як у казці збувається те, про що ми могли тільки мріяти ... Ой! Бугуль-буль-буль! Щось радісно забулькало, загуло і засвистіло у мене всередині - так гуде і свистить самовар, закипаючи ... Ще трохи - і у мене з носа піде пар від вируючої радості ... Я дивився на Яву - такого радісно-дурнуватого обличчя я ще не бачив ні разу ...

- Ну от! Я вас вітаю! - Весело сказав Максим Валер'янович. - Виявляється, режисерові Євгену Михайловичу ви були до зарізу потрібні. І завтра вже будете зніматися ... Кіно, братці, велика річ!

- Найважливіше з мистецтв! - З гордістю сказав Ява.

- Я так рада за вас! .. - Тонким, тремтячим голосом сказала Валька. Вона заздрила, вона шалено заздрила нам. Ніколи, мабуть, вона не шкодувала так, як сьогодні, що вона - не хлопчисько.

- Нічого, іншим разом будуть потрібні дівчата ... Ось побачиш! - Сказав я тоном, яким говорять з маленькими дітьми або з хворими. Я був великодушний. В душі моїй пурхали метелики ...

Ми повернули ліворуч в маленьку двері й опинилися в величезному темному залі. Ми довго петляли майже навмання серед якихось перегородок і споруд, спотикаючись об товсті гумові кабелі. Нарешті вийшли на яскраво освітлену площадку ... Ух ти! На майданчику стояв літак! .. Тобто не весь літак, а частина літака. Передній салон розрізаного вздовж «ТУ-104» ... Але все, як у справжньому літаку: і крісла, і ілюмінатори, і все-все (я ж літав, знаю). Зйомка ще не почалася, і пасажири, і стюардеса, і пілоти спокійно походжали вздовж майданчика. Біля величезних прожекторів на підставках метушилися люди в спецівках. А по рейках, що тяглися вздовж літака, хлопець у картатій сорочці повільно рухав візок, на якій стояв кіноапарат. До апарату припав чоловік у чорному халаті.

- Виключити четвертий! - Крикнув він, як раз коли ми підходили.

Щось клацнуло, і один з прожекторів, що стояв нагорі на якомусь містку, погас ...

Ох як тут цікаво! Та ще й літак! (Начебто на студії знали, що я майбутній льотчик.) І мене охопила хвиля бурхливої ​​радості ... Все тут було таким незвичайним і святковим, що відчували ми себе прямо як на власних іменинах, коли гості вже зібралися і сідають за стіл. Я не міг встояти на місці від думки, що зараз почнеться найцікавіше - кінозйомка.

- Де Вася? - Крізь зуби процідив «Поцілуйте мене, друзі!». - Знову спізнюється? .. Ну що ж, сядемо і будемо його чекати. - Він різко опустився на стілець, уперся руками в коліна і завмер з кам'яним обличчям.

Але не минуло й хвилини, як на майданчик вибіг з темряви захеканий юнак у формі льотчика:

- Віктор Васильович, вибачте! Вибачте! Годинник ... стали ... Я не винен ... Забув завести ...

«А мої? - Раптом подумав я. - Я ж теж не заводив. А треба регулярно заводити ... Батько он кожен день заводить. А то ще зламаються ... Потрібно завести ... »Я засунув руку в кишеню ...

Мені здалося, що величезний прожектор падає на мене ... Я похитнувся ...

Годині о кишені не було! ..

- Зараз почнеться! Зараз почнеться! - Схвильовано говорить Ява. - А той довгий, в кашкеті, - вилитий Філіппов ... Скажи!

- Ява ... - кажу я мертвим і якимось далеким-далеким, наче з іншої планети, голосом.

- А може, це справжній Філіппов ... От було б здорово познайомитися! .. Підійти і сказати: «Здрастє, а ми завтра теж знімаємося ... хочемо порадитися».

- Ява!

- Хлопці від заздрості так і лопнуть! - Захлинається Ява. - Ось випало щастя-то! Ось випало ...

- Ява ...

- Я ж тобі казав, що ми будемо артистами ... А ти - «льотчиком, льотчиком" ... Як папуга ...

Я хапаю його за руку і силою тягну у темряву за перегородку.

- Що таке? - Намагається вирватися він.

- Годинник ...

- А?

- Нема ...

- Що?

- Часов немає ...

- А де?

- Так були в ... кишені. І ... і ... нема. - Я вивернув кишеню, хоча в темряві він все одно б нічого не побачив. Ява мовчить, вражений.

- А зараз після зйомок знайдуть хазяїна і ... - в розпачі кажу я.

- Це під час бійки! Точно! Коли ви по землі каталися, вони і випали! .. Йдемо! Ми ще встигнемо, поки зйомки будуть ...

Я крикнув Вальку.

Він прослизнув між людьми до Вальке, зашепотів їй на вухо. Вона рот бубликом: «Ох», - і вмить вони обидва вже були біля мене. Ми почали обережно, щоб не привертати уваги, пробиратися до виходу. На знімальному майданчику панувала така метушня, що було не до нас. Тільки якась огрядна жінка в білому халаті помітила наші маневри. Але вона зрозуміла їх по-своєму. Нахилившись до нас, вона тихо сказала: