Всеволод Нестайко - Незнайомець з тринадцятої квартири, або Викрадачі шукають потерпілого ... Пригодницька повість, написана Явою Ренем і Павлуша Завгородній

На цьому й порішили.

І, відчуваючи себе вже майже на сто відсотків чесними ми спокійно заснули.

Ранок почався з несподіванки. Коли я прокинувся, Ява був уже одягнений. Одягаюся і бачу - він мені підморгує і головою киває: йдемо, мовляв, є де-не-який секрет. Пішов я за ним у санвузол.

Примружився на мене Ява підозріло і шепоче:

- Ти чого приховав, що твій дядько у контррозвідці працює? - І вже палець для клацання згинає. Я витріщив на нього очі:

- У якій контррозвідці?

- У тій самій, - каже, - яка шпигунів ловить.

- Тю! Ти вже зовсім звихнувся на цих шпигунів.

- Нічого не звихнувся, - каже. - Думаєш, я дурень? Зброя видають тільки міліціонерам (раз!), прикордонникам (два!) і контррозвідникам (три!). Це я точно знаю. А раз твій дядько не міліціонер і не прикордонник, значить, контррозвідник.

- Яка зброя? - Не зрозумів я.

- Пістолет! - Відчеканив Ява.

- Та де ти бачив?

- В шухляді письмового столу - геть висунутий небагато.

- Так? А ну йдемо! - І тепер вже я палець для клацання згинаю - дивись же, якщо збрехав!

Вийшли ми з санвузла, пройшлися (ніби просто так) по кімнатах. А потім до письмового столу. І поглядом в висунутий ящик - раз! Еге! Чи не збрехав Ява! Пістолет! Справжній! Тьмяно поблискує воронована сталь.

Аж серце зайшлося у мене в грудях. Метнув я погляд на дядька, який стояв на балконі - зарядку робив. І трохи згодом:

- Дядя Гриша! А що це у вас?

- Де? - Дядя ступив у кімнату і підійшов до мене.

- А ось в ящику.

- А-а ... Пістолет.

- А навіщо?

- Як - навіщо? Стартовий пістолет. Спортивний. Не бачив хіба ніколи?

Фу ти! Ось тобі й контррозвідка! Дядя ж мій, крім того, що майстер на заводі «Більшовик», ще й майстер спорту (легкою атлетикою колись захоплювався, а тепер суддя республіканської категорії). І як я відразу не здогадався, що це за пістолет! А загалом, чесно кажучи, я стартових пістолетів близько ніколи не бачив і в руках не тримав. І Ява, звичайно, теж. Бачу, червоніє Ява: соромно йому, що він так схибив. І, щоб приховати збентеження, запитує:

- А як же він стріляє?

- Дуже просто. - Дядя вийняв пістолет з ящика. - Дається команда ... "На старт!" Потім ... «Увага!» А потім ... - Дядя підняв пістолет над головою.

Ба-бах! .. Аж у вухах задзвеніло! І в ту ж мить:

«Ой! ..» Трах-тарарах! .. - Щось впала і загриміло в кухні. Ми кинулися туди. Посеред кухні сиділа на підлозі тітка, а біля неї валялася розбита макітра, в якій вона терла мак на пиріг. Не чекаючи пострілу, тітка з переляку впала на підлогу.

Вигляд у неї був такий комічний, що ми розсміялися.

- Гри-ша! - Докірливо схиливши голову набік, жалібно сказала тітка. - Ну як дитина! Хіба так можна! Я мало не померла ...

- Хто ж винен, що ти так полохлива, як заєць під голим кущем, - сміючись, сказав дядько.

- А він все ж багаї будь здоров, хто хочеш злякається, - сказав я. Шкода мені стало тітку.

- З ним і шпигунів ловити можна, - сказав Ява. - Б'є, як бойовий! ..

- Дядя Гриша, а можна стрельнути? - Насмілився я.

- Ну що ж ... тільки ... - Дядя показав очима на тітку, яка вже піднялася і збирала черепки.

- А ми у спальні! - Рвонувся Ява.

- Ну давайте ...

Але навіть у спальні, перед тим як вистрілити, я голосно крикнув:

- Тьотю, на старт! Увага!

І тільки потім натиснув пальцями обох рук на спусковий гачок (однією рукою не впораєшся - такий тугий!). Ох і бабахнуло! По-моєму, ще сильніше, ніж у дядька.

По два рази стрельнули ми з Явою - більше дядько не дозволив ("Ще сусіди збіжаться!").

Вся ця історія з пістолетом трохи мене розважила. Але коли я згадав про годинник, серце моє знову защеміло. Воно заскиглила, як щеня в темній комірчині. Якось все буде? Чи знайдемо ми артиста? І що він нам скаже тепер?

За сніданком я сидів мовчазний і похмурий. Ява поглядав на мене і все підморгують - намагався підтримати.

Мляво пережовуючи яєчню з салом, я думав. Думав про те, що потрібно якось, нікого не обманюючи (ні в якому разі!), Вислизнути з дому, щоб іти шукати артиста.

А навіщо брехати? Похід в Театр юного глядача у нас і так намічений. Тільки ми підемо не через кілька днів, як збиралися, а сьогодні. І по дорозі до Юному глядачеві в інші театри заглянемо і пошукаємо нашого артиста. Спектакль розпочнеться о дванадцятій, а зараз ще десяти ні, ми встигнемо.

Дядя не став заперечувати, коли я сказав про театр, тільки про щось подумав і сказав:

- А може, і мені з вами? Як ви думаєте? Ми думали, що це зовсім не потрібно, що це зіпсує нам всю справу. І я поспішив сказати: