Болеслав Лесмян - Пригоди Синдбада мореплавця

— О так, о так! — зойкнув китаєць, ритмічно перебираючи ногами. — Усе в нашому палаці зачароване, починаючи від танцюристок, яких ми тримаємо в обіймах, і кінчаючи ритмом музики, яка своїми нездоланними чарами оволоділа нашими душами й ногами.

Усі три принцеси танцювали мовчки, і жодна з них не проронила навіть одного словечка. Гарні їх личка теж виражали невимовну втому. Губи їхні насилу ворушилися, наче хотіли щось сказати, але не могли.

Першою відізвалася зелена принцеса, з якою танцював дядько Тарабук.

— Танцюре мій, танцюре! — заволала вона, запаморочливо кружляючи. — Знай же про те, що танцюєш ти з плакучою вербою, яку чаклун зачарував у принцесу. Ти тримаєш в обіймах плакучу вербу! Хай славен буде усякий плач на землі.

— Танцюре мій, танцюре! — заволала блакитна принцеса, що спиралась на моє рамено. — Знай же, що танцюєш ти зі струмком, зачарованим у принцесу. Ти тримаєш в обіймах струмок! Хай славен буде усякий шелест води в очеретах!

— Танцюре мій, танцюре! — заволала золота принцеса, з якою вправно кружляв китаєць. — Знай же, що танцюєш ти із золотою рибкою, зачарованою в принцесу! Ти в обіймах тримаєш золоту рибку! Хай славен буде усякий плеск хвилі!

— Я поет і нічого не маю проти того, аби тримати в обіймах плакучу вербу, — відказав дядько Тарабук, сопучи в танцювальних підскоках. — Але я був би радий, якби ти схотіла, прекрасна танцюристочко, відслонити мені таємницю того, що діється у цій зачарованій кімнаті.

— Я розкажу, я все розкажу! — заволала зелена принцеса, ледве торкаючись землі розтанцьованими ногами. — На тому місці, де ми зараз танцюємо, була колись квітуча долина. Долиною біг струмочок. В глибині струмка жила золота рибка, а понад берегом струмка шуміла плакуча верба. Одного разу прийшов чаклун Барбель…

Зеленій принцесі забракло повітря в грудях — і вона замовкла.

— Одного разу прийшов чаклун Барбель, — підхопила золота принцеса у вирі шаленого танцю. — Глянув Барбель на струмок, і на плакучу вербу, і на золоту рибку, яка саме підпливла до берега. Барбель ніколи нікого не кохав…

Золотій принцесі забракло повітря в грудях — і вона замовкла.

— Барбель ніколи нікого не кохав, — продовжила блакитна принцеса, зграбно кружляючи залом. — Ніщо його на землі не захоплювало, окрім видів природи. Він стояв на березі струмка і так довго дивився, аж закохався в струмок, і в плакучу вербу, і в золоту рибку. І сказав: «Мушу, ах, мушу!»

Блакитній принцесі забракло повітря в грудях — і вона замовкла.

— І сказав: «Мушу, ах, мушу мати у своєму палаці струмок, і плакучу вербу, і золоту рибку!» — сказала зелена принцеса, підхопивши перервану розповідь своєї попередниці. — І вирішив зачарувати нас у трьох принцес, щоб міг розмовляти з нами, як розмовляють з людьми. І вишептав закляття…

Зеленій принцесі забракло повітря в грудях — і вона замовкла.

— І вишептав закляття, — вела далі золота принцеса, — а закляття те обернуло нас на трьох принцес, а долину перетворило в палац, у якому ми зараз танцюємо. Чаклун розклав нас на трьох отоманках, бо ми були перелякані й стомлені своїми новими формами. Але даремно чекав чаклун наших поглядів і зітхань! Ми лежали без руху, як мертві, як неживі. Тоді він запалив на тринозі таємничий вогонь, який наповнив звуками зачарованої музики. Після цього привів нам трьох танцюрів і наказав їм танцювати з нами аж до упаду, щоби таким способом примусити нас позбутися мертвоти й безруху. І почали ми танцювати під примусом таємничих звуків. Танцювали ми так довго, що танцюри наші сконали від утоми, бо не могли й на мить перервати зачарований танець, аби відпочити. Тоді чаклун…

Золотій принцесі забракло повітря в грудях — і вона замовкла.

— Тоді чаклун, — підхопила зелена принцеса, — привів нам інших танцюрів. Відтоді наше життя стало невпинним, повним мук танцем. О, якби ти знав, мій випадковий танцюре, як важко й болісно плакучій вербі нести тягар людської подоби!

— І як сумно золотій рибці ховатися весь час під виглядом принцеси! — додала золота принцеса.

— І як тісно струмкові в оцих легеньких одежах, котрі прикрашають мій стан! — докинула блакитна принцеса.

— Але є спосіб позбутися танцю і зняти чари, які нас скували! — вигукнула зелена принцеса. — Треба тільки під час танцю наблизитись до триноги і задути вогонь, що палає на ній. Тоді палац перетвориться в долину, а я — в плакучу вербу.

— А я — в струмок! — сказала блакитна принцеса.