Болеслав Лесмян - Пригоди Синдбада мореплавця

Смарагдовий Острів населяють різні чаклуни, які охоче скуповують невільників, щоби використовувати їх для різних чародійських занять. Тож велетки швидко продали капітана та матросів. Залишились тільки я, китаєць і дядько Тарабук. Ми були слабкими фізично і тому являли собою менш привабливий товар. Велетки по якімсь часі навіть втратили надію на те, що нас хто-небудь купить. Їхні побоювання були, однак, передчасними. Бо незабаром наблизився до нас якийсь чаклун і, оглянувши по черзі мене, китайця і дядька Тарабука, виявив бажання купити цілу трійку.

Чаклун той звався Барбель. Він був такий потворний, що його вигляд наповнив нас жахом. Замість обличчя в нього була морда мопса, і він весь час гарчав, показуючи гострі білі ікла. Порикуючи, він звернувся до велетки, яка нас якраз продавала, і сказав:

— Мені потрібні три невільники, а бачу, що ти маєш саме трьох на продаж. За цього шмаркатого дам тобі сто дукатів, за китайця — п’ятдесят, а за того третього дам лиш одного цехіна, бо ж він огидно бридкий і пику має зовсім закопчену.

Велетка погодилася з цінами, запропонованими чаклуном, але дядько Тарабук обурено глянув на покупця й закричав:

— Як ти смієш пропонувати за мене таку низьку ціну! Ти ображаєш мою особу і водночас доводиш, що не вмієш оцінити вартість людини. Я поет! Я сам до себе втратив би пошану, якби погодився на таку нікчемну ціну!

— Дядечку! — шепнув я. — Бога ради, не опирайся і не затівай нової сварки. Будь радий, що нас купують гуртом і що ми й надалі матимемо спільну долю. Було б стократ гірше, якби нас продали різним чаклунам і ми повинні були б розлучитися й нічого не знати один про одного.

Дядько Тарабук гордо підніс голову.

— Я не можу погодитись на те, щоб бути купленим так дешево! — заволав він урочистим голосом. — Я вартий принаймні тисячі дукатів.

— Ніхто в тебе згоди й не питає, — відказала велетка.

— І ніхто не дасть тисячі дукатів за такого чорнопикого, — додав, порикуючи, чаклун.

— Я не чорнопикий, я поет! Придивися до мого обличчя, то переконаєшся, що на ньому красуються витатуйовані поезії!

— Мені аж сниться приглядатися до такого обличчя! — відповів чаклун. — Будь задоволений, що даю за тебе одного цехіна, бо ти й копійки не вартий.

Чаклун з погордою відвернувся від дядька Тарабука і виплатив велетці належне за мене, китайця, а також за впертого і нещасного власника задрукованого обличчя.

— Тепер я перенесу вас у свій палац за допомогою закляття, — сказав він, звертаючись до нас. — Протягом однієї хвилини ви будете на місці.

Чаклун розпростер над нами долоні й вишептав закляття.

І негайно під впливом вишептаного закляття якась невидима сила перенесла нас всередину палацу потворного Барбеля.

Ми раптом опинилися у палацовій кімнаті з позолоченими стінами, на яких висіли портрети дідів і прадідів Барбеля. Їхні обличчя мали риси мопсів, так що з першого погляду можна було помітити родинну схожість між Барбелем і його предками.

У глибині кімнати стояли три отоманки: одна зелена, друга блакитна, третя золота. На зеленій лежала принцеса в зелених шатах, на блакитній — принцеса в блакитних шатах, а на золотій — принцеса в золотистих шатах. Усі три принцеси були, як здавалося, нерухомі, заціпенілі й наче неживі.

У куті кімнати стояла тринога, на якій палав рожевий вогонь.

Той вогонь, замість сичати, видавав звуки мелодійні і танцювальні.

Чар тих звуків був такий нездоланний, що я в усім тілі відчув незбориму жагу до танцю.

Барбель позбавив нас пут і сказав:

— Погляньте на цих трьох принцес, які лежать на трьох отоманках. Вони прекрасні, але нерухомі. Сон, подібний до вічного сну, скував їхні тіла. Прикликати їх до життя можна лише з допомогою танцю. Чуєте оту чудову музику, яка добувається з глибини вогню, що палає на тринозі? Рожевий вогонь грає їм до танцю, але трьом принцесам бракує трьох танцюрів, тому вони й спочивають на отоманках — нерухомі, заціпенілі й неживі. Я й придбав вас для того, аби ви при принцесах виконували обов’язки вірних танцюрів. Наблизьтеся до них і запросіть їх до танцю, а вони одразу оживуть і підведуться, і зіпруться на ваші рамена, аби разом з вами кружляти у зачарованому танці.

— Обов’язки танцюра зовсім не відповідають повазі мого віку, — ображеним голосом відказав дядько Тарабук. — І я відмовляюся коритись тобі, потворний Барбелю.

— Ти невільник, — відповів, порикуючи, Барбель. — Ти повинен виконувати мої накази. Я заплатив за тебе цехіна, тож ти належиш мені.