Роберт Луїс Стівенсон: Острів Скарбів

Кожен з нас отримав свою частку скарбів. Хто розпорядився багатством мудро, а хто, навпаки, пустив на вітер, — словом, кожен робив зі своїми грішми те, що вважав за потрібне. Капітан Смоллет залишив морську службу.

Ґрей не лише зберіг свої гроші, але й використав їх для того, щоб добитися успіху. Він добре вивчив морську справу і тепер є співвласником, а водночас і штурманом прекрасного й добре оснащеного корабля. Він одружився і має дітей. Що ж до Бена Ганна, то він таки отримав свою тисячу фунтів, але примудрився проциндрити її за три тижні, а точніше, — за дванадцять днів, бо саме дванадцятого дня повернувся до нас жебраком. Сквайр зробив з ним те, чого він прагнув: дав йому місце воротаря у парку. Він досі живе, дружить і свариться із сільськими хлопчаками, а недільними та святковими днями чудово співає у церковному хорі.

Про Сільвера ми більше ніколи нічого не чули. Лиховісний одноногий моряк назавжди пішов із мого життя. Певно, він відшукав свою чорношкіру дружину і поживає собі десь у своє задоволення з нею і з Капітаном Флінтом. Це було б найкраще для нього, тому що в нього мало шансів на краще життя на тому світі.

Решта скарбу — злитки срібла та зброя — все ще лежить там, де її закопав покійний Флінт. Як на мене, то хай собі там і лежить. Тепер мене вже нічим не заманиш на той клятий острів. І досі ночами мені сняться буруни, які розбиваються об береги, і я зіскакую з ліжка, коли мені часом мариться хриплий голос Капітана Флінта: «Піастри! Піастри! Піастри!»