Роберт Луїс Стівенсон: Острів Скарбів

Більше про трьох піратів ми майже нічого не дізналися. Лише одного разу до наших вух долинув приглушений звук пострілу з рушниці. Ми подумали, що вони розпочали полювання. Перед відплиттям ми довго радилися і вирішили не брати їх із собою, а залишити на острові.

Бен Ґанн дуже втішився. Ґрей також погодився з цим рішенням. Ми залишили їм великий запас пороху і куль, багато засоленої козлятини, найнеобхідніші ліки й інші потрібні речі: інструменти, одяг, запасне вітрило, декілька ярдів шнурків і навіть добрячу порцію тютюну (на останньому наполіг доктор).

Більше у нас не було справ на острові. Корабель уже чекав нас із золотом, прісною водою і солоною козлятиною, про запас. Тож нарешті ми підняли якір і вийшли з Північної бухти. Над нами майорів той самий прапор, під яким ми воювали, захищаючи своє укріплення від піратів.

Виявилося, що розбійники слідкували за нами пильніше, ніж ми думали. Ми побачили їх трьох, оминувши протоку і наблизившись до південного краю острова. Вони стояли навколішках на піщаній косі і благали нас узяти із собою. Нам було важко залишати їх на безлюдному острові, але іншого виходу ми не мали. Якби ми взяли їх на корабель, вони могли б здійняти новий бунт. А ще ми думали проте, що це жорстоко везти на батьківщину людей для того, щоб їх там повісили. Доктор кричав їм, що ми залишили для них їжу й порох, пояснював, де це все знайти. Але вони називали нас на ім'я, благали змилосердитися над ними і не дати їм померти у цьому безлюдному місці.

Зрозумівши, що корабель так і попливе без них, один із розбійників — точно не знаю хто — з диким криком скочив на ноги, схопив свого кріса і вистрелив. Куля пролетіла над Сільвером і продірявила грот.

Ми вирішили сховатися за фальшбортом. Коли я насмілився визирнути з-за прикриття, піратів на косі вже не було, та й сама коса майже щезла вдалині. А десь опівдні чи трохи раніше сховалася за небокраєм і найвища гора Острову Скарбів. Я особисто був надзвичайно радий, що ми так далеко відпливли від нього.

На кораблі нас було дуже мало, тож ми мусили дуже важко працювати. Капітан командував, лежачи на матраці, якого ми розмістили на кормі. Він одужував, але все ще потребував спокою. Ми тримали курс на найближчий порт Іспанської Америки, щоб найняти нових матросів. У тодішньому складі ми не наважувалися на таке далеке плавання додому. Вітер часто змінював напрямок і збивав наш корабель із курсу. Двічі ми витримали скажені шторми, так що дісталися Америки вкрай виснаженими.

Уже заходило сонце, коли ми нарешті кинули якір у живописній облаштованій гавані. Довкола нас сновигали човни негрів, мулатів, мексиканських індійців. Ми купували в них фрукти й овочі, а вони радо пірнали за монетами, які ми кидали для них у воду. Все, що оточувало нас, виграшно контрастувало з понурим, закривавленим Островом Скарбів. Тамтешні люди, переважно чорношкірі, були доброзичливі, тропічні фрукти — надзвичайно смачні. Найбільше потішили нас вогники, які під вечір засвітилися у місті. Доктор і сквайр вирішили провести вечір у місті. Вони і мене взяли з собою. На березі ми зустрілися з капітаном англійського військового судна, розговорилися і відправилися на корабель до нього. Там ми гарно провели час і повернулися на «Іспаньйолу» на світанку.

На палубі був лише Бен Ґанн. Ми ще й на корабель не зайшли, як він заходився каятися і звинувачувати себе в жахливому вчинку. Свої вибачення він супроводжував неймовірними жестами. Виявилося, що утік Сільвер. Бен зізнався, що сам допоміг йому сісти у човен, бо він був свято переконаний, що всі ми у небезпеці, «поки на борту є цей одноногий диявол». Та він утік не з порожніми руками. Він непомітно проломив перегородку і поцупив мішечок з грошима — близько трьохсот-чотирьохсот гіней, без яких йому було б украй важко витримати всі подальші перипетії. Ми були дуже задоволені, що так легко позбулися його.

Уникаючи багатослівності, скажу лише, що ми взяли на корабель кілька нових матросів і без пригод прибули до Брістоля.

«Іспаньйола» повернулася саме тоді, коли містер Блендлі роздумував, чи не настав час посилати нам на допомогу інший корабель. Із усього екіпажу лише п'ятеро повернулися додому. «Пий — із чортами ти дійдеш кінця…» — ці слова з улюбленої пісні піратів виявилися пророчими для усіх інших. Все ж «Іспаньйолі» поталанило більше, ніж тому кораблю, про який співали джентльмени удачі: