Єжи Путрамент - Четверо в яхті

Другого дня, тільки-но почало світати, хлопці були вже на ногах. Безжалісний Куцик стягнув одіяло із Здіся, який хотів зірвати справу, і пригрозив облити Войтека водою. Тільки Андрійкові він не вчинив такого свинства. Виходить, товариші й досі вважали, що в нього «не все гаразд».

За п'ять хвилин хлопці були готові. Ключ від кімнати вони поклали на вікні біля сходів. Щасливо проскочили сіни. Їм було холодно, бо, крім хліба із смальцем, вони нічого не їли; у них не було ні кави, ні чаю. Хлопці дійшли до зруйнованих бараків, порослих осиковим переліском. Тут на них чекав Мацєй. Вони взяли коси, граблі і рушили далі.

Ранок був, як звичайно, туманний. Шлях було видно метрів на п'ять, а далі в молочній імлі бовваніли тільки чорнуваті контури дерев. Без Мацєя хлопці одразу ж загубили б один одного.

Але старик швидко вивів їх на низьку, рівну луку, зарослу до колін травою. Куцик аж крикнув від захоплений. Лука здалася йому такою прекрасною, що він побіг уперед і майже потонув у траві.

Та ось він зупинився: під ногами хлюпнуло! Швидко витягнув ногу. Гумовий черевик був мокрий і весь у чорних крапках, наче його витягли з чорної кофейної гущі.

— Ну, певно! — обурився Войтек. — Кричить: чудова лука, а не бачить, що тут болото! Городянин!

— Так, так, це правда, — поважно промовив Мацєй. — Тут треба бути обережним, бо можна й утопитись, якщо йти вночі. Є такі трясовини!.. Он там! — показав він кудись в молочну імлу. — Ще коли в Гожиялках були корови, одна тут утопилась. І з людьми траплялися такі випадки. Про Радоста ще й досі баби розповідають.

Андрійко хотів докладно розпитати, пам'ятаючи про спеціальність пана Бальбінського. Але передумав — не хотів посилювати неприязні до себе.

Тому він тільки глянув у той бік, де була ця смертельна трясовина, щоб при нагоді розпитати про неї. Нарешті хлопці взялися до роботи.

У них було три коси, бо Мацєй узяв і свою. Він теж вирішив косити. Другу взяв потомствений селянин — Войтек. Третьою мали косити по черзі троє інших, доки сіно не підсохне настільки, щоб його можна було складати в копиці.

Було пів на п'яту, коли, нарешті, вишикувавшись, на чолі з Мацєєм — вони рушили. Андрійко та Здісь, які лишилися в резерві, вибухнули сміхом.

Незважаючи на повчання, Куцик одразу заїхав косою в торф'яну землю, захитався і мало не впав.

— Рівніше, рівніше! — крикнув Мацєй. — Вище косу!

Куцик підняв косу вище і знову розмахнувся. На цей раз він не попав у торф, але коса, зрізавши з десяток найвищих стебел, потягнула за собою нещасного косаря, який знову мало не впав.

— Нижче, рівніше! — гукнув Мацєй.

Куцик слухняно опустив нижче. Але якесь невезіння, видно, переслідувало косаря. Він занадто старався: то дуже низько — в землю, то дуже високо — в повітря. Важка, переспіла трава весь час ухилялася від його коси.

Незабаром і Мацєй, і Войтек перестали косити і спрямували всю енергію на навчання молодих косарів. Треба визнати, що їх функції були не дуже складні. То один, то другий кричали: «Вище!», «Нижче!». І кожного разу додавали: «Рівніше!» А саме цього приспіву нізащо в світі не міг виконати Едик.

Мацєй, спершись на косу, попереджав Андрійка і Здіслава, щоб вони не підходили близько один до одного. Справді, Куцик захопився. Його коса свистіла, описуючи в повітрі смертоносні триметрові кола.

Він здався тільки через чверть години. Губи його побіліли, руки тремтіли, як у старика. Куцик глянув на свою роботу: він скосив зо два метри луки. Задихаючись від втоми, він промурмотів:

— Ну що ж, сто п'ятдесят днів, і я все це викошу!

У Здіслава діло пішло краще, ніж у Куцика, але 'й він за чверть години впав на твердий грунт, виснажений, як після марафонського бігу. Тим більш дивним було те, що і Войтек і старий Мацєй косили ось уже з півгодини без помітної втоми. Андрійка осяяла надія: мабуть, вирішальне значення в цій роботі має не сила, а вміння.

Він придивився, як працюють у косарів руки. Мацєй і Войтек поверталися всім тулубом з правого боку на лівий, а руки в них від плеча до ліктів були нерухомі. Завдяки цьому кут руху коси не мінявся. Вона йшла паралельно до землі, зрізаючи траву, але не ковзаючись угору чи вниз.

Звичайно, цих теоретичних міркувань було мало. Вперше махнувши косою, Андрійко забув про тулуб і кінцем коси заїхав у мох. Але потім справа пішла краще.

Найважче було з бур'яном. Болотний мох забивав кращі сорти трави. Кінський щавель пробивав покрив моху, але його стебла, особливо після цвітіння, ставали твердими, наче дерево. Цей бур'ян треба було обминати.