Микола Трублаїні: Пригоди в повітрі

На вихідний день було призначено святкування з нагоди закінчення учбового року.

На найбільшому майдані міста гриміли оркестри. Осяяні сонцем, котились хвилями школярі. Вони йшли сюди на свято закінчення учбового року.

Підійшли з прапорами учні 10-ї школи. В першому ряду, серед кращих учнів, ішов Гарик. У другому ряду — слідом за ним — Коля. В Колі під пахвою була якась річ, загорнута в газету.

— Що це в тебе, Колю? — питали його.

— Сніданок… — неохоче відповідав він.

В центрі майдану — трибуна. Відтіля виголошували промови, а потім почали називати імена тих, кого нагороджують. Останнім в списку нагороджених прозвучало прізвище Гарика.

— За побудову виняткових моделей нагороджується польотом на літаку до Москви.

І ще не встиг промовець закінчити цієї фрази, як його перебив дзвінкий голос.

— Його модель нікуди не годиться!

І до трибуни підступив Коля. Це крикнув він. Промовець здивовано й обурено глянув на Колю і сердито спитав.

— Чому не годиться?

— Перемогла не його модель. Його модель потонула в річці. Ось вона.

Коля розгорнув газету й підняв у руці темну, трохи понівечену модель.

— Нічого подібного! — крикнув Гарик і кинувся до Колі. — Це не моя модель.

— Але тут знак — ворона, — відповів Коля.

Ті, хто стояв ближче до трибуни, товпились біля хлопчиків. Хто стояв далі, не знаючи в чому справа, натиснули на передніх. Порушено порядок. Промовець почав гукати, щоб усі зберігали порядок. І саме в цей момент…

Над майданом задзижчав пропелер авіамоделі. Вона увірвалась на площу з вулиці, що йшла рівною лінією ген за місто до річки. Модель влетіла на майдан і, не долетівши до трибуни, звернула з свого шляху. Вона облетіла над майданом велике коло і закружляла все меншими колами. За кілька хвилин модель упала в центрі натовпу, вдаривши когось по спині. Удар був легкий, бо модель уже втратила силу свого руху.

Як тільки модель спустилась і почались вигуки-запитання — чия це модель, — Гарик шмигнув крізь натовп і, енергійно працюючи руками, подався геть з майдану. Вибравшись на вільне місце, він побіг щосили, наче за ним хтось гнався.

Тим часом модель, що зробила такий оригінальний політ, принесли на трибуну. Школярі заспокоїлись і майже всі знов стали на свої місця. На трибуну покликали Колю з понівеченою моделлю, що була в нього в руках.

— Де ти взяв цю модель? — спитали його.

— Я знайшов її в річці. Це Гарикова модель. Вона оббита дротом і тому потонула. Знак на ній — ворона. В той час, як на моделі, що перемогла, — голуб.

На моделі, яка тільки що залетіла сюди, теж був знак: голуб.

Покликали Гарика, але його не було. Він зник. Усі почали вірити Колі.

— Хто ставить на своїх моделях знак голуба? — запитали з трибуни.

— Я знаю, — відповів якийсь маленький хлопчик з 14-ї школи. — Це моделі Гандзі Голубки.

— Кого?

— Гандзі Голубки.

— Хто вона?

— Це дівчинка, що живе біля мене в великому будинку за містом над річкою.

За годину колони школярів підходили до будинку, де жила будівниця незвичайних моделей.

За кілька днів після шкільного свята в газеті «Зміна» можна було прочитати таке:

«Недавно багато говорили про надзвичайні моделі школяра Гарика Товстухи. Виявилось, що ті моделі зовсім йому не належать і він ніколи їх не пускав. Єдина його модель, пущена на загальноміських змаганнях, пролетівши кілька метрів, одразу впала і потонула в річці. Моделі, що мали знак — голуб, належать дівчинці Гандзі Голубці. Її остання модель зробила надзвичайно оригінальний політ під час шкільного свята.

Гандзя Голубка пускала всі свої моделі з дому, де вона живе. Дівчина сама побудувала ці моделі. Минулого року вона впала і зламала ногу. Цілий рік школи не відвідувала, бо не могла ходити. Лише недавно почала помаленьку ходити на милицях. За час хвороби вона захопилась книжками про авіамоделі і почала сама їх будувати з матеріалів, які їй діставала мати».

Газета не написала, що Гандзя Голубка — це та сама дівчинка, яка десять років тому ще зовсім маленькою дитиною була скинена з парашутом під час пожежі на літаку. Про її перше повітряне хрещення, мабуть, і не знали в редакції газети.

— З Вербової Долини вчора приносили квіти.

— Я чув, що там на лозі вже бруньки є.

— Навряд.

Вантажний автомобіль з двадцятьма школярами викотився за місто. Це були учні 10-ї школи. Сьогодні вихідний! день, і вони виїхали на екскурсію. Їхали учні п'ятого і шостого класів. Лише двоє серед них були із сьомого: Гарик Товстуха і Коля Гуркало. Останні двоє працювали в шоферському гуртку і тому просились поїхати як помічники шофера. Вони по черзі займали місце біля шофера.