Микола Трублаїні: Пригоди в повітрі

Інструктор підняв прапорець і свиснув — це був знак приготуватись.

Другий свисток — бути напоготові.

Третій свисток — тридцять моделей знялися в повітря. Одні піднялись вище, другі нижче, і всі задзижчали пропелерами, летячи до річки.

Кожну модель супроводив очима хлопець-конструктор.

Випереджаючи одна одну, вони пролітали над водою.

Але залунав крик, усі перевели очі — одна модель перекинулась і шубовснула в річку.

— Це Колина модель! — крикнув Гарик.

— Нічого подібного! — заперечив Коля.

Але Гарик запевняв, що то Колина. Всі повірили Гарикові, бо знали, як він попсував Колі модель.

Коля похнюпився й пішов до річки, щоб якось витягти ту модель з води. Йому не вірилось, що то його модель. Йому здавалось, що він добре стежив за нею і не спускав очей до того моменту, поки вигук не відвернув його уваги від неї.

Маленькі літачки, перелетівши річку, почали поволі, один по одному спускатися на поле.

По той бік річки стояли вартові велосипедисти. Вони стежили, де спускались моделі, поспішали до них, відзначали місце спуску і забирали їх. А забравши, велосипедист негайно гнав мостом через річку до місця старту.

Там моделі оглядали і остаточно встановлювали, чия модель скільки пролетіла. Чим далі залітала модель, тим пізніше її привозили.

Вже повернулися всі велосипедисти, крім одного. Вони привезли двадцять вісім моделей. Двадцять дев'ята, очевидно, потонула в річці, бо Коля її не знайшов. Серед привезених не було тридцятої, Гарикової моделі.

Гарик стояв у гурті товаришів надзвичайно гордо. Всі заздрісно поглядали на нього. Ні в кого не було сумніву, що Гарик — переможець змагання. Він повертався то до одного, то до другого і повторював:

— Хай живе ворона! Ворона перемогла!

Нарешті, вдалині показалась якась рухлива точка. Інструктор глянув у бінокль і розгледів велосипедиста. Повертався останній. Натовп моделістів нетерпляче чекав на нього. Коля хвилювався. Йому здавалось, що не могло бути, щоб його модель потонула.

Та ось велосипедист під'їхав до гурту і спинився. Від рами він відв'язав модель, подав інструкторові і сказав:

— П'ять з половиною кілометрів.

Інструктор глянув на модель і, звівши очі на хлоп'ят, промовив:

— Ластівка.

Коля стрепенувся. Це була його модель. Навколо заплескали в долоні. Всі вітали переможця.

Як тільки вщухли оплески, велосипедист передав інструкторові якісь уламки. Передаючи, він скоса глянув на моделістів.

— Це уламки тридцятої моделі, — сказав велосипедист. — Вона пролетіла сім кілометрів і, налетівши на телеграфний стовп, з такою силою вдарилась об нього, що розлетілась на дрібні шматки. На одному уламку намальовано щось схоже на ворону.

Гарика Товстуху було оголошено переможцем змагань.

Коля і Гарик вчились в одній школі і в одному класі. Після змагань вони стали героями своєї школи. Але багато учнів дивувалися з Гарикового успіху. Знали, що він ледачий, знали, що коло моделей своїх він ніколи як слід не працював, а хто бачив його останню модель, то лише знизував плечима. Знавці моделей вважали її за нікудишню.

Але найбільше в школі було балачок про те, чи падала одна модель у річку, чи ні. Якщо падала, то звідкіля взялась ця модель? Адже в змаганні брало участь лише тридцять моделей.

Це питання особливо цікавило Колю. Тоді, під час змагань, він пішов до річки, сподіваючись побачити свою модель на воді. Але нічого не знайшов. Річка була не бистра, і модель не могла далеко відплисти. Коля біг далеко за водою, але нічого не знайшов. До того ж він був певен, що його модель не могла потонути, бо вона дерев'яна і дуже легка. Швидше це могло статись з моделлю Гарика, бо він обвив її товстим дротом.

І от обидві моделі знайшлись. Чия ж то була модель?

Коля щодня після лекції їздив до річки. Він ходив то вздовж одного, то другого берега, сподіваючись знайти ту таємничу модель на піску. Він сподівався, що її викине хвилями на берег. Але нічого не знаходив. Незабаром, роздобувши човна й сітку, почав плавати по річці й волочити ту сітку по дну. Так він сподівався знайти те, чого шукав.

Сонце вже було над обрієм. Вечір був спокійний і тихий. Внизу повітря, здавалось, застигло. В високій синяві ледве помітно рухалась біла хмарка.

В цей час над містом, швидко спливаючи вгору, підіймалась темна куля з почепленою під нею корзиною. То підіймався аеростат з гондолою, в якій сиділо двоє людей. Пілот і вчений метеоролог, озброєні спеціальними приладами, підіймались у повітря для наукових спостережень.