Микола Трублаїні - Пригоди в повітрі

Швидше вітру до парашута наблизився літак.

Напасник-шуліка розгубився вже в останній момент, коди його страшні пазури майже торкались дівчинки. Він метнувся вбік. Літак наближався, і сполоханий хижак злякався стального птаха. Шуліка кинувся навтіки.

Пілот, радий, що знайшов дівчинку з парашутом, кілька разів облетів навколо неї. Але як він не мудрував, щоб забрати її на літак, нічого не виходило. Літак летів надто швидко, щоб можна було взяти дівчинку. Коли б літак зачепив Гандзю з розгону, вона б загинула.

А повільно летіти літак не міг.

Треба було чекати, коли парашут сам собою спуститься на землю. Але тому, що Гандзя була дуже легка і тому, що повівав вітрець, — це мало статись ще не скоро.

В цей час парашут проносило над аеродромом. Внизу видно було багато літаків. На рівному полі їм було зручно сідати. Пілот глянув униз, потім на Гандзю і махнув рукою. Він облишив парашут із дівчинкою і повів свою машину на посадку.

В повітря піднявся літак. За ним піднявся другий. Вони були зв'язані мотузком. Перший тягнув другого. Другий не мав мотора, це був планер. Його на буксирі тяг за собою літак. У планері сиділа людина. Це був планерист.

Літак наздоганяв парашут із дівчинкою. Незабаром він зрівнявся з парашутом. Тоді планерист одчепив мотузок, що зв'язував планер і літак. З голосним гуркотом літак полетів геть. Планер залишився біля парашута.

Навкруги було тихо. Наче великий птах, розставивши крила, тримався в повітрі планер. Йому не потрібні ні мотор, ні пропелер. Він летів повільно. Підвівши свій планер під парашут, планерист схопив руками дівчинку. Він перерізав мотузки і посадив її до себе на коліна.

По обличчю дівчинки текли сльози. Вона подивилась на планериста і сказала:

— Дядю, Гандзя їсти хоче.

Планерист усміхнувся, погладив її по голівці і повів свій планер до землі.

Геть у далечінь вітер односив порожній парашут.

Планер підлітав до свого аеродрому. Його зустрічали тисячі людей. Серед них стояла Гандзина мати. Її привезли сюди на літаку. Вона нетерпляче чекала, коли привезуть її маленьку доньку.

Вже вечоріло. Кінчався довгий літній день. На аеродромі стояло кілька пілотів. Вони спостерігали, як заходить сонце, і казали, що завтра має бути гарна погода. Потім один з них промовив:

— Що з цієї дівчинки, Гандзі Голубки, що зазнала сьогодні таких надзвичайних пригод, буде, коли вона виросте? Може, пілотом буде?

— Вона, мабуть, так налякалась, — відповів другий, — що ніколи вже до літака і не наблизиться.

В цей час на найдальший куток аеродрому спустився планер. До нього підбігло кілька пілотів. З планера зійшов рятівник з дівчинкою в руках. Він щось сказав своїм товаришам, і вони побігли до тисячного натовпу, що стояв біля аеродрому. Ті кілька тисяч людей хотіли зустріти вигуками: радості героя-планериста і Гандзю.

Але ось товариші планериста наблизились до натовпу, тисячі уст прошепотіли: шшш… шш… ш…

Всі замовкли.

До натовпу наблизився планерист з дівчинкою, яка лежала в нього на руках.

Стомлена денними пригодами, Гандзя Голубка спала міцним сном.

— Обережно!

Але Гарик, хлопчик років тринадцяти, не звернув уваги на цей вигук. Він натиснув плечем на свого сусіду і… щось тріснуло. В натовпі хлопців почувся обурливий крик:

— Це нахабство!

Лаявся Коля, Гариків однокласник. Він зблід і хвилювався. Гарик, натиснувши плечем, попсував модель літака.

Хлопці ті були авіамоделістами. Вони сідали в трамвай, щоб їхати на змагання авіамоделей. Кожен віз свою найкращу модель.

Всі обурились з Гарикової поведінки. Коля сяк-так полагодив свою модель і їхав мовчки. Готуючись до цих змагань, він сподівався, що його модель буде найкращою. Тепер надія перемогти в змаганні зникла.

Тим часом Гарик почував себе байдужо.

— Я, мабуть, вийду переможцем на змаганні, — впевнено говорив він.

Гарик був нахаба і хвалько. Всі знали, що його модель найгірша. Але він цього не визнавав. Він кожному доводив, що в цілому місті немає кращого за нього авіамоделіста.

— Я цілком певний, що переможу! — вдесяте повторював він.

За містом простяглося рівне поле. Поле перетинала річка.

За сто метрів од річки стрункою шеренгою вистроїлись авіамоделісти. Всіх їх було тридцять. Сьогоднішні змагання були цікаві тим, що всі моделі мусили вилетіти враз. Щоб вияснити, яка модель куди долетить, на кожній з них поставлено певний знак. У Колі на моделі намальована ластівка. У Гарика намальована ворона.