Жоржі Амаду - Капітани піску

Через кілька місяців «Вечірня газета» повідомила в замітці під заголовком «ПОДАРУНОК ДАНАЙЦІВ. ПОЛІЦІЯ БЕЛЬМОНТЕ ПОВЕРТАЄ ШАХРАЯ КОТА»:

«Поліція Бельмонте одержала від поліції в Ільєусі справжній подарунок данайців. Відомого молодого шахрая, що свого часу діяв в Ільєусі під прізвиськом Кіт, після того як він обібрав багатьох поміщиків і комерсантів, видуривши в них великі суми, поліція вислала в Бельмонте. Там він продовжував дуже успішно шахраюватії. Він умудрився продати багатьом поміщикам великі площі прекрасних земель для розведення какао. Коли ті поїхали подивитися куплені землі, виявилося, що це не що інше, як русло річки Кашоейри. Поліція Бельмонте зуміла схопити шахрая і відпровадила його назад в Ільєус.

Ільєусці багатші за нас, — закінчував з деякою іронією кореспондент цієї замітки, — вони можуть утримувати елегантного Кота з більшим комфортом, ніж сина прекрасної провінції Бельмонте, принцеси Півдня. Бо якщо Бельмонте — принцеса, провінцію Ільєус цілком справедливо називають Королевою Півдня».

Серед дрібних поліцейських новин у «Вечірній газеті» одного разу промайнуло повідомлення, що волоцюга, відомий під прізвиськом Гульвіса, вчинив страшну бійку на святі в Солом'яному містечку, пляшкою пива розбив голову господареві дому, і тепер його розшукує поліція.

Під різдво «Вечірня газета» вийшла з величезними заголовками. Публікувалося сенсаційне повідомлення про історію жінки з банди Лампіана, історію коханки кангасейро. Населення п'яти штатів — Баїї, Сержіпе, Алагоасу, Параїби і Пернамбуко — живе, звернувши погляди на Лампіана. З ненавистю чи з любов'ю, але не байдуже. У заголовку, надрукованому величезними літерами, сказано: «ШІСТНАДЦЯТИЛІТНІЙ ХЛОПЧИСЬКО В БАНДІ ЛАМПІАНА».

Підзаголовки також були набрані великими літерами: ЦЕ ОДИН З НАЙСТРАШНІШИХ КАНГАСЕЙРО. — ТРИДЦЯТЬ П'ЯТЬ КАРБІВ НА ЙОГО РУШНИЦІ. — ВІН НАЛЕЖИТЬ ДО КАПІТАНІВ ПІСКУ. МАШАДАН ЗАГИНУВ ЧЕРЕЗ КАНГАСЕЙРО.

Репортаж був докладний. У ньому розповідалося, що вже раніше помітили в банді Лампіана хлопчину років шістнадцяти, як з'ясувалося тепер, на прізвисько Кангасейро. Незважаючи на свій вік, молодий кангасейро наганяв жах у сертані, як один з найжорстокіших членів банди. На його рушниці тридцять п'ять карбів. А кожний карб означає вбиту людину. Потім викладалася історія смерті Машадана, одного з найстаріших членів банди Лампіана.

Трапилося так, що банда захопила по дорозі старого сержанта поліції. Лампіан віддав його Кангасейро, щоб той «розрахувався» з ним. Кангасейро почав «розраховуватися» неквапом, з помітним задоволенням відрізаючи в нього кинджалом шматочки тіла. Це було такою жорстокістю, що Машадан звів рушницю, щоб пристрелити хлопчину. Але перш ніж він встиг це зробити, Лампіан, який дуже пишався хлопцем, сам вцілив у Машадана, і Кангасейро далі мстив.

Повідомлення було велике і містило описи різних інших злочинів шістнадцятилітнього кангасейро. Потім згадувалося, що поміж капітанів піску жив хлопець на прізвисько Кангасейро і що, можливо, це той самий Кангасейро. Далі йшлося про мораль і різні думки з цього приводу.

Весь тираж було розкуплено. Через кілька місяців газета знову розійшлася повністю, бо в ній було надруковано про арешт Кангасейро. Його заарештували під час сну. Це зробило авіаційне поліційне відділення, що патрулювало в сертані і вислідило лігво Лампіана. Повідомлялося, що молодого кангасейро привезуть у Баїю наступного дня. На фотографіях у Кангасейро було похмуре обличчя. «Вечірня газета» твердила, що це «обличчя вродженого злочинця».

То була неправда, про що і сама «Вечірня газета» згодом повідомляла у кількох надзвичайних і сенсаційних випусках, зазначаючи, що суд покарав Кангасейро на тридцять років ув'язнення за п'ятнадцять вчинених убивств і замахів на вбивства. Однак на його рушниці було шістдесят карбів. Газета вказувала на цей факт, наголошуючи, що кожний карб означає вбиту людину. Було надруковано також висновок урядового лікаря, вельми, вельми шановного і порядного мужа, заслуженого діяча культури, зокрема в галузі етнографії і соціології, де він доводив, що Кангасейро людина цілком нормальна і провадив життя кангасейро, вбиваючи стількох людей з такою жорстокістю зовсім не через недобру спадковість. Вся справа в оточенні… далі йшли вже різні наукові пояснення.

Це, однак, не стільки пробудило інтерес громадськості, як виклад блискучої, чудової і надзвичайної промови громадського захисника, доктора юриспруденції, який змусив просльозитися присяжних, паніть сам суддя витирав сльози, коли громадський захисник з ораторською майстерністю змальовував страждання жертв молодого кангасейро.