Уильям Шекспир - Збірка творів

ПАК

Усе зроблю, не бійтесь, пане мій! (Виходить)

Входить Тітанія, королева фей і ельфів, зі своїм почтом.

ТІТАНІЯ

Ану, ставайте в коло й заспівайте!

Тоді — на півхвилини розбіжіться:

Хто — хробачків у пуп’янках давити,

Хто — добувати кажанячі крила

Для ельфів на плащі; хто — сов ганяти,

Що ухкають, угледівши котрогось

Із нас. Приспіте піснею мене

І — до роботи, поки я спочину.

Ельфи й феї співають.

1-Й ЕЛЬФ

Комарі, ґедзі та мухи,

Згиньте, щезніть, пропадіть!

Їжаки, вужі й ропухи,

Королеви не будіть!

ХОР

Соловейку, на поляні

Щебечи в нічнім тумані:

Люлі-люлі-люлі-лю,

Люлі-люлі-люлі-лю,

Гетьте, чари

І примари,

Не тривожте нашу пані!

На добраніч, люлі-лю!

1-Й ЕЛЬФ

Довгоногі павуки,

Ми сюди не пустим вас!

Слимаки, черва, жуки,

Обминайте далі нас!

ХОР

Соловейку, на поляні

Щебечи в нічнім тумані:

Люлі-люлі-люлі-лю,

Люлі-люлі-люлі-лю!

Гетьте, чари

І примари,

Не тривожте нашу пані!

На добраніч, люлі-лю!

Тітанія засинає.

2-Й ЕЛЬФ

Все тихо! Ну, летім мерщій!

Один лише на варті стій.

Ельфи зникають.

З ’являється Оберон і вичавлює сік із квітки на повіки Тітанії.

ОБЕРОН

Що побачиш ти в ту мить,

Як зі сну проснешся,

Враз до серця прикипить,

І не схаменешся.

Чи ведмідь, чи вепр, чи рись —

До тії почвари

Ти коханням загорись.

Хай же діють чари.

(Зникає)

Входять Лізандр і Гермія.

ЛІЗАНДР

Кохана, ти зомлієш від знемоги.

Чи не спочить нам? Як гадаєш ти?

Скажу по правді — збився я з дороги.

А день настане — можна далі йти.

ГЕРМІЯ

Шукай собі десь обіч ти місцину,

А я ось тут під деревом спочину.

ЛІЗАНДР

Ні, ляжу я на цей же самий мох:

І серце, й ложе в нас одне на двох.

ГЕРМІЯ

Лізандре, любий, я тебе благаю:

Ляж далі, а не тут, де я лягаю.

ЛІЗАНДР

О, зрозумій невинність слів моїх!

Любов навчить тебе збагнути їх.

Вона, кажу я, нам серця єднає,

Тому й душа у нас на двох одна є.

Коли ж серця злилися, чом не може

Двох наших тіл одне вмістити ложе?

Що я кажу, не май того за лжу,

Бо серцем коло тебе я лежу.

ГЕРМІЯ

Словами граєшся. Чи ж я кажу,

Що здатним на брехню тебе вважаю?

Чи гордості я й чемності не знаю?

І все ж — повагу та любов покажеш,

Коли, мій друже, трохи далі ляжеш.

Бо чесній дівчині та юнаку

Годиться відстань берегти таку.

То ляж отам, засни, мій друже, міцно,

І хай твоя любов живе довічно.

ЛІЗАНДР

«Амінь, амінь!» — кажу на ці слова,

І, поки я живий, любов жива.

Я ляжу тут. Кохана, мирно сяй.

ГЕРМІЯ

Спокійно, любий, очі й ти склепи.

Засинають. Входить Пак.

ПАК

Цілий ліс я обійшов,

Та афінця не знайшов,

Що йому я маю око

Чарівним змочити соком.

Ніч і тиша… Хто це там?

То ж, мабуть, і є він сам!

Так, на нім афінське вбрання,

Діви юної кохання —

Каже пан мій Оберон —

Вік зневажив. Ну, а он

І її зміг сон міцний

Просто на землі сирій.

Не посміла, бідна, ти

При безсердому й лягти.

Цим чар-зіллям, сину вражий,

Очі я тобі помажу.

Збудишся — й тобі любов

Вже не дасть заснути знов.

(Вичавлює сік із квітки на повіки Лізандрові)

Прокидайся ж. Я тікаю:

Оберон мене чекає.

(Виходить)

Вбігають Деметрій і Гелена.

ГЕЛЕНА

Убий мене, але не проганяй!

ДЕМЕТРІЙ

Геть відчепись, кажу тобі, і край!

ГЕЛЕНА

Невже саму покинеш на біду?

ДЕМЕТРІЙ

Геть! Одчепись! Я далі сам піду. (Виходить)

ГЕЛЕНА

Я в цій гонитві духу вже пускаюсь.

Що більш прошу, то менше досягаю.

От Гермія цього не знає горя,

У неї очі звабні, наче зорі.

Від чого? Не від сліз солоних, мабуть:

Я плакала частіш, але не вабить

Мій зір нікого. Певне, я бридка,

І звір лісний від мене утіка.

І дива тут ніякого немає,

Що вид мій так Деметрія жахає.

Десь дзеркала оманливого сила

До Гермії рівнятись спокусила.

Та хто це тут лежить? Лізандр неначе?

Він спить чи вбитий? Крові я не бачу.

Лізандре, пробудися! Ти живий?

ЛІЗАНДР

(прокидаючись)

За тебе — хоч в огонь! Довіку твій!

Гелено, ти прозора! Сталось чудо?

Твоє серденько бачу я крізь груди.

А де ж Деметрій? Де твій лиходій?

Його ось зараз меч скарає мій!

ГЕЛЕНА

За що, Лізандре? В чім його вина?

Що любить Гермію? Твоя вона!

Невже задовольнитись цим не можна?

ЛІЗАНДР

Що, Гермія? Мені хвилина кожна,

Пробута з нею, марна і порожня!