Вольтер - Орлеанська діва

Та треба знати: замка володар
Такого, що позаздрив би і цар,
Був син одного з геніїв чудовних,
Що іноді їм набіга каприз
До чад землі, безсилих і гріховних,
З небес високих ізлетіти вниз.
Це божество зійшлося по-людському
З черницею в монастирі святому,
I народився в них Гермафродит,
Чаклун і некромант [67] Некромант (necromant) – той, що викликає духів, чарівник. на цілий світ,
Син щонайкращий батькові такому.
Чотирнадцять йому збулося літ —
I з височин отець його злітає
I каже так: «Моя в тобі палає,
Дитино, кров. Скажи ж мені, який
Тобі дарунок дати, сину мій, —
Усе ладен для тебе я зробити!»

Жадібний зроду, в маренні неситий
Гермафродит на те йому: «Палких
Душа моя щохвилі прагне втіх,
Подвійна стать – моя найбільша мрія.
Хай жінкою роблюся уночі я,
А вдень хай буде з мене чоловік!»
Інкуб [68] Інкуб – за народним повір’ям, демон, що одвідує деяких жінок. йому: «Гаразд, дитя!» – і зник.
Від того дня ця дивина природи
Подвійно споживає насолоди.
Отак Платон, довіреник богів 8,
Про наших повідає прабатьків,
Що першими сотворені із глини
Всім бездоганні, дивні андрогіни,
Які, одержавши подвійну стать,
Самі себе уміли вдовольнять.

Та їх з Гермафродитом не зрівнять:
З самим собою пити раювання, —
Це не найвище із можливих прав;
Щасніший той, хто з ближнім поділяв
Жіноче й чоловіче поривання.
Придворці звуть його царем істот,
Що ввечері – Венера, вдень – Ерот,
I для утіх шукають любострасних
Удів, панянок, хлопчиків прекрасних.

Гермафродит забув лиш об однім
Родителя свойого попрохати,
Хоч мав потребу доконечну в тім:
Любов до себе в інших викликати.
Тож учинив так світу володар,
Що гидший він, ніж Самюель Бернар,
Що він не міг подобатись нікому, —
I надаремне в замку він свойому
Бенкети улаштовує гучні
I навіть вірші пише запальні!
Коли удень він обіймав коханку
Чи, жінкою зробившися до ранку,
З кимсь одчайдушним пестощів шукав, —
Одуреним себе він почував;
У відповідь на пломенисту спрагу
Він мав огиду, лайку та зневагу.
Так потвердилось казане давно,
Що щастя й велич – зовсім не одно.
«Як? – говорив він: – Наймичка остання
Удвох із любим зазнає кохання,
Пастушку юну обійма стрілець,
З черничкою втішається чернець, —
I тільки я, на цілий світ єдиний,
Блаженної не відаю хвилини!»
I він присягся іменем стихій
Карати дів і хлопців уродливих,
Щоб приклад був кривавий і страшний
Для всіх, кого любив він без надій,
Для серць невдячних, зимних і зрадливих.

Щораз гостей він пишно частував:
Ні Савської смуглявої цариці 9,
Ані Талестри, діви-чарівниці,
Такий бенкет ніколи не стрічав
У двох царів, прославлених та дивних,
Як він для молодичок лаштував,
Для бакалаврів і вояк мандрівних.
Та як доходило до певних діл, —
Біда тому, до кого він лицявся
I хто його зальотам опирався:
Нещасну жертву саджено на кіл.

Завечоріло, з пана стала пані.
До Дюнуа, в нестримному бажанні,
Вона послати каже гайдуків,
Щоб він трапезу з нею розділив
На антресолях, – а в їдальні пишній
Наїдки й Жанні подано розкішні.
Красунь-бастард, напаханий, стрункий
Ввіходить. Стіл на нього жде такий,
Мов той, що Клеопатра-чарівниця 10
Для Цезаря веліла готувать,
Великого в мистецтві воювать,
Для славного Антонія-п’яниці,
Або мов той, що навіва рядки ці, —
Його мені улаштував чернець,
Слуга Господній, до їди митець, —
Мов той, нарешті, де, в ясних чертогах,
Коли Назона [69] Назон Публій Овідій (Publius Ovidius Naso, 43 р. до. н. е. – 7 р. н. е.) – римський поет. Йому належить, опрацювання стародавніх міфів у «Метаморфозах». вірити словам,
Коли Гомер по правді каже нам,
Юпітер, для спочинку по тривогах,
З Європою, з Данаєю удвох [70] Європа – дочка фінікійського царя. За легендами, була вкрадена Зевсом і мала від нього дітей. Даная – дочка аргосського царя, кохана Зевса.
П’є без Юнони, як справдешній бог.
Щораз іде смачніша переміна —
Їх подають Аглая, Єфрозіна
I Талія: [71] Аглая, Єфрозіна і Талія – за старогрецькою міфологією, дочки Вакха і Венери, що уособлюють собою радість життя. так звуться в небесах
Три грації, що марні теревені
Про них розводять педантичні вчені.
Нектар кипить у Гебиних руках [72] Геба (грецька міф.) – богиня юності; була виночерпієм у богів.
I в Ганімеда юного правиці 11—
Його украв Зевеса бистрий птах,
Щоб цар богів мав з ким повеселиться.
От при такому Дюнуа столі
З Гермафродитом сів у любій млі.