1904
Переклав Олександр Пономарів
Чекаючи на варварів [18] Один з найвідоміших віршів К. П. Кавафіса, відголоски якого вчуваються в багатьох пізніших творах європейської літератури, наприклад, І. Ковальова вважає, що нобелевський лауреат Дж. Кутзеє в своєму однойменному з назвою вірша К. Кавафіса романі використав саме «похмурий та саркастичний кавафісовий символізм». Вірш спирається на традицію діалогічного мовлення, властиву багатьом грецьким народним пісням. Утім, його особливістю є й те, що репліки питальні написані димотичним (або політичним, від η Πόλη – розповсюдженного скорочення, Константинополь, за аналогією до Риму, який називали Urbs – Місто) ямбічним п’ятнадцятискладником (представницькими творами грецької традиції, написані ним, є поема «Сказання про Дигеніса Акрита» і клефтські пісні), тоді як відповіді написані варіантами ямбічного дванадцятискладника, яким К. Кавафіс намагався перекладати Шекспіра, найближчий аналог якому, на думку І. Ковальової, є ямб давньої аттичної комедії. Таким чином, у межах одного тексту поет стикає дві традиції: трагічний візантійський тренос про «Взяття Міста» та насмішкуватий античний ямб Аристофана. Особливістю поезії є ще й те, що грецький текст відсилає читача до двох подій: доби падіння Римської імперії і часу падіння імперії візантійської (ромейської), що в перекладі найчастіше не вдається відтворити, але саме це дозволяє множинність інтерпретацій поезії: від романтичної туги за втраченим минулим до модерністської критики сьогодення та нігілістичного скидання кумирів.
– Чого чекаємо, чого на площі з’юрмились?
Бо прийдуть варвари до нас сьогодні.
– Чого ж тоді сенат принишк, не порядкує,
сенатори сидять, не видають законів?
Таж прийдуть варвари до нас сьогодні.
То нащо нам сенаторські закони?
Ось прийдуть варвари, вони й закони видадуть.
– Чого ж то імператор встав удосвіта,
чого при вході в місто перед брамою
в короні, пишно вбраний, сів на троні він?
Таж прийдуть варвари до нас сьогодні.
То імператор там зустріти хоче
їх ватажка. Вже навіть і пергамен є,
де списано усі почесні титули,
що ними того ватажка вшанує він.
– Чого ж це претори та ще й два консули
в гаптованих червоних тогах вийшли?
Чому браслети начепили з аметистами,
перснями зі смарагдами виблискують?
Чому в руках у них коштовні посохи,
різьблені, сріблом-золотом цяцьковані?
Таж прийдуть варвари до нас сьогодні,
а ця пишнота варварів засліплює.
– А чом шановних риторів нема ніде,
чому промов їх звичних ми не чуємо?
Таж прийдуть варвари до нас сьогодні,
а варвари, либонь, промов не полюбляють.
– Чого ж це порожніють площі й вулиці,
так, ніби щось незрозуміле скоїлось?
Збентеження якесь чи то розгубленість,
в задумі по домівках люд розходиться?
Бо смерклося, а варварів не видко.
А тут іще з кордону поприходили
та й кажуть, що нема ніяких варварів.
То як же нам – що діяти без варварів?
Це ж хоч який там, але був би вихід.
1904
Переклав Григорій Кочур
Відлуння голосів знайомих, рідних.
Тих, хто помер уже, чи тих,
що віддалилися, мов і самі мерці.
Інколи у снах до нас говорять тихо.
Іноді розум їх почує крізь плин думок.
Тоді відлуннями себе вони вертають
рядків із першотвору нашого життя,
мов музика, мов ніч далека, що згаса поволі.
1904
Переклав Андрій Савенко
Немов мерців тіла прекрасні, що нетлінними
з плачем замкнули в розкішний мавзолей
– троянди і жасмин прикрасили труну —
так схоже й пристрасті життя лишають тінями
без втілення; не заслуживши й на одну
ніч насолоди чи світло лагідного ранку осяйне.
1904
Переклав Андрій Савенко
У намаганнях наших (нас – невдах!)
Скидаємось ми чимось на троянців.
Лише здолаємо успішно щось, одразу
Вже далі пориваємось почате
продовжити з надією на успіх.
Проте завжди щось з’явиться і зупиняє нас.
Вже Ахіллес, здійнявшися на насип,
несамовитим криком нас лякає.
У намаганнях наших ми – троянці.
Вважаємо: хоробрість і рішучість
від нас ворожість випадку відвернуть.
І відступаємо від стін, готові до двобою.
Читать дальше