Константинос Кавафіс - Вибране

Минається одноманітна днина.
За нею инша йде услід, нудоту навіває.
Ті самі речі, хоч єдина б зміна!
Але незмінна кожна мить, що настає й спливає.
Отак минають місяці поволі.
І те, що кожен з них несе, хто уявити може?
Усі новини є вчорашні й кволі.
Сталося так, що завтра і на завтра вже не схоже.

Маловідомий едессець – зайда ув Антиохії – пеанів [28] Пеан – хорова пісня, що виконувалась під час богослужінь на честь Аполлона; згодом назва одного з античних віршованих розмірів.
чимало написав. Нарешті лін [29] Лін – сумна пісня, що виконувалася на згадку про близьку особу, яка померла; винахід цієї пісні традиція приписувала Гераклу, який тужив після того, як випадково вбив свого вчителя музики, неперевершеного співця Ліна (інший варіант називає Ліна жертвою Аполлона, якому талановитий співець запропонував позмагатися в мусичному мистецтві).
останній складено. Кінець його стражданням!

У сто поем доробок – даток, гідний Пієрид [30] Пієриди – найменування Муз, що походить від назви міста Пієрія, розташованого біля Олімпу, де за переказами їх вперше вшанували смертні жертвоприношеннями. ,
Втім, так його втомило постійне віршування,
добір думок і слів та їх розташування,
що нудиться тепер, весь світ йому набрид.

Однак єдина думка розвіює те нудьгування —
слова піднесені, які в полон беруть: «Ось він!»,
що якось уві сні почулись Лукіану [31]!

Коралові орли прикрасили те ліжко
З чорного дерева, де спить глибоким сном
Нерон [32]– безтямний, заспокоєний, щасливий;
дихає силою розквітле тіло,
І вабить молода краса.

Та в алебастровій світлиці, що ховає
В собі божник Міднобородих [33]давній,
Неспокій і тривога поміж ларів [34],
Тремтять боги маленькі хатні,
Дрібні тіла свої сховати прагнуть.
Вони почули-бо зловісний зойк,
Смертельний зойк, що залунав на сходах.
Залізні кроки сходинки стрясають,
І непритомніють від жаху бідні лари,
Ховаються в глибинах божника,
Один божок штовхає иншого, збиває,
Одні на одних падають,
Бо зрозуміли, що то був за зойк,
Відчули вже ериній [35]кроки.

Сказав ти: «Море це й земля гнітять мене небачено.
Десь, може, місто я знайду, що буде ліпше, не таке.
Всі мої прагнення немов приречення тяжке;