Константинос Кавафіс - Вибране

Пріам, Гекаба (Гекуба) – троянське царське подружжя, батьки Гектора, вбитого Ахіллесом.

Деметрій І Поліоркет (336 – 283 до н. е.) – син Антигона Одноокого, що боронив володіння свого батька від старших діадохів. Прославився своїми перемогами в Греції; після захоплення Атен та припинення панування в місті македонців отримав від атенян прізвисько Сотер (Спаситель). Після загибелі батька у битві при Іпсі перебрався до Македонії, якою правив шість років, поки його не примусили кинути царство Лісімах та Пірр. У «Порівняльних життєписах» Плутарх об’єднує в пару біографію Деметрія та Антонія із промовистим в контексті творчості К. Кавафіса вступом: «У цій книзі містяться життєписи Деметрія та імператора Антонія, мужів, що засвідчили (своїм життям) слушність думки Платона, що великі натури можуть порівну являти з себе як велике зло, так і велике благо. У них обох була однакова пристрасть до любовних утіх, вина, війни; вони були щедрими, любили розкіш та завжди переступали межі дозволеного, через що їхні долі є настільки схожими: не лише крок за кроком у своєму житті вони як багато в чому домагалися свого, так і обманювалися багато в чому, здобували неймовірні успіхи в завоюваннях та зазнавали нечуваних поразок, то падали на недосяжну глибину, то знов виринали, хоч на це не було жодного сподівання, але й загинули схожим чином: перший – схоплений ворогами, другий – лише дивом не потрапивши до їхніх рук». Секрети їхнього внутрішнього світу будуть хвилювати й К. Кавафіса, що присвятить обом чимало віршів.

Пірр (319 – 272 р до н. е.) – елліністичний монарх, володар Епіру, що поставив собі за мету повторно возз’єднати державу Александра Македонського. Безперервно вів війни з іншими елліністичними монархами, а також римлянами, над якими часто брав гору, щоправда, дорогою ціною (перемога під Аускулом в 279 р. породила вислів «Піррова перемога»). Загинув на Пелопоннесі під час вуличних боїв у місті Аргос.

Діоніс – давньогрецький бог виноробства, культ якого мав оргіастичні риси, пом’якшені після поширення по всій Греції (в Атенах богу були присвячені Великі та Малі Діонісії, Ленеї та Антестерії). Діоніс відігравав важливу роль в грецько-азійському симбіозі, який лежав в основі елліністичної цивілізації: бог, культ якого мав численні східні ознаки, отримує «права громадянства» в столиці грецького Логосу, Атенах. Східне походження було ще одним політичним складником популярності Діоніса в елліністичних державах. Задля зміцнення права на владу своїх династій елліністичні монархи декларували власну божественність, як правило, через демонстрацію своєї спорідненості з богами або героями. Так, понтійський цар Мітридат VI долучає до своїх офіційних епітетів «Діоніс», демонструючи таким чином своє прагнення брати участь у справах північної Греції (Фракії та, передусім, Македонії), з якої за легендою походив бог.

Кікладський острів Парос в античності славився своїм мармуром та скульпторами.

Процесія на чолі з Діонісом є відомим сюжетом, часто зображуваним у мозаїках (в м. Пафос (о. Кіпр) в музеї під відкритим небом зберігається «маєток Діоніса» з високохудожніми мозаїками на згадану тематику). За богом простують божества з його супровіду: Акрат – бог нерозведеного вина, Мета – богиня сп’яніння, Гедіойн – бог солодкого вина, Молп – бог співу в танці, Гедімел – бог солодкої мелодії, Ком – бог святкової процесії, Телета – персоніфікована богиня священної церемонії. Процесію Діоніса зображує в своєму творі «Картини» Флавій Філострат Молодший.

Вигаданий К. Кавафісом персонаж, тип мистця-пристосуванця римської доби, який, тим не менше, живе подвійним життям, адже таємно продовжує служити справжнім Музам.

Сиракузи – коринтська колонія на о. Сицилія, був відомий низкою своїх правителів – тиранів (Гелон, Діонісій І та ІІ, Агатокл, Гієрон ІІ), що зробили місто важливим політичним гравцем в західному Середземномор’ї. Як більшість елліністичних династій, правителі Сиракуз не мали благородного походження, тож замовлення має очевидний політичний підтекст.

Талант – поширена в античному світі міра ваги, що використовувалась і як розрахункова, однак не монетна, одиниця.

Пеан – хорова пісня, що виконувалась під час богослужінь на честь Аполлона; згодом назва одного з античних віршованих розмірів.