Константинос Кавафіс - Вибране

Без краплі сорому, жалю чи співчуття
мене високим муром оточили.
У бéзрусі, зневірений, щодня
гадаю лиш, чи стане мені сили?…
Зробить чимало справ хотілося б мені.
Як сталось так, що я нічого не помітив,
ні гуркоту, ні гамору робітників?!
Незчувся – і мене відрізано від світу.

За столиком у кутку, в кав’ярні галасливій
Сидить старий, від часу посивілий,
Газету розгорнувши перед собою на самоті.
Й у немічі старечій щораз себе картає
За ті роки, які колись даремно згаяв,
Хоча будь-чим міг тішитися, що траплялось у житті.
Він постарів. Це знає розумом, це відчуває тілом.
Хоча здається – парубком вродливим
Він був ще мить тому! Якусь ще мить тому!
І згадує, як довіряв – безумець! – наставлянням
Обачності, що стримувала кожен раз бажання
Словами: «Зачекай! Ще матимеш нагоду, й не одну!»
Пригадує, як жертвував, як марнував зусилля,
Як розуму велів щораз чинить свавілля.
І от безплідних знань тягар з останніх сил
В нікуди він несе… Однак страждання марні,
Вир спогадів, думок старого в тій кав’ярні
Зморив і задрімав він, спершися на стіл.

Коли ж убитим побачили Патрокла [2] Патрокл – один із головних учасників Троянської війни на боці ахейців, побратим Ахілла (Ахіллеса); після вбивства Патрокла Гектором Ахілл вирішує помиритися з Агамемноном та повернутися до участі в бойових діях. Дружба старшого Патрокла та молодшого Ахілла має ініціальний характер, адже саме показавши втрату найкращого друга, Гомеру вдається геніально розкрити усвідомлення цінності життя юним Ахіллом, апогеєм якого є його нічна зустріч з Пріамом після вбивства Гектора. В літературній традиції вже в класичну епоху пара Ахілл – Патрокл розглядалася в контексті таких аспектів емоційного світу людини, як сексуальність (про любовні взаємини між друзями говорить Платон у «Бенкеті»). Ця тема потрапляє в поле зору літераторів і в новий час, як коханців зображує героїв У. Шекспір в трагедії «Троїл і Крессида». ,
Що таким юним був, повним життя та сили,
ридати почали коні Ахілла.
Противилося єство їхнє безсмертне
Діяння смерті споглядати – тіло розпростерте.
Били копитами, зажурено мотали
Гривами, сахалися, тремтіли, горювали
За юнаком, що вже серед живих не був – труп бездиханний,
Залишена душею плоть, нікчемна, безталанна;
Душа – вигнанка відтепер; лиш чорним Небуттям
Оточена, ув інший бік прямує від життя.

Зевес побачив сльози безсмертних
Коней і засмутився сам. «Як зібралися ми зіграти
Пелеєве весілля, чи міг так необачно вас віддати?
Хіба не краще вас було лишити при собі, на волі?!
Що вам робити, бідолашним, у земній юдолі
Між смертних, що завжди ставатимуть для Долі
За забавку?… Вам, яких обходить смерть, незнаною сваволя
Залишиться мінливого часу і марними загрози.
У власні біди люди вас втягли!» Та сльози
Через утрату того, що навік буде заховане в труні,
Невтішно проливали безсмертні скакуни.

Морська глибінь матроса проковтнула,
а матері тривога й не торкнула,

а мати Богородицю благає,
– хай синові вернутись помагає.

Високу свічку ставить, б’є поклони,
вітрів погожих просить у ікони,

а та сумна, поважна – їй відомо,
що син уже не вернеться додому.

Страждає тяжко Зевс, бо ж Сарпедона
В бою Патрокл убив. І ось тепер
Менетіяд [4] Менетіяд – родове прізвисько Патрокла; його батьком був аргонавт Менетій. і всі ахейці прагнуть
Викрасти тіло вбитого й наругу учинити.

Та Зевс ніяк не згоден на таке.
Улюбленого сина він лишив був,
І той загинув. А закон велить,
Принаймні, мертвому віддати шану.
На поле бою відсилає Феба [5] Феб, «Осяйний» – один з епітетів олімпійського бога Аполлона.
Подбати про небіжчикове тіло.