Джордж Бернард Шоу - Пігмаліон

Гіґінс. Пікерінґу! Якщо ми ще хоч хвилину послухаємо цього чолов’ягу, то в нас із вами не лишиться аніяких переконань. (До Дулитла). Здається, ви сказали «п’ять фунтів»?

Дулитл. Красно дякую вам, батечку.

Гіґінс. Ви певні, що не візьмете десятки?

Дулитл. Не зараз. Іншим разом, батечку.

Гіґінс (вручаючи йому п’ ятифунтову банкноту) . Прошу!

Дулитл. Дякую вам, батечку! Бувайте здорові! (Квапливо рушає до дверей, аби вислизнути зі своєю здобиччю. Але на порозі стикається віч-на-віч із витонченою та вишукано-чистою молодою японською пані в простому бавовняному блакитному кімоно, вигадливо всипаному маленькими білими жасминовими квіточками. Поруч неї — місіс Пірс. Сміттяр чемно ступає вбік і вибачається) . Перепрошую, панночко!

Японська пані. Та ну! Чи ж ви не впізнаєте своєї рідної дочки?

Дулитл, Гіґінс, Пікерінґ (вигукуючи одночасно) . Свят-свят! Це Елайза! Що це? Ну і ну! Господи!

Лайза. Дурний у мене вигляд?

Гіґінс. Дурний?

Місіс Пірс (із порога) . Ну ж бо, містере Гіґінсе, прошу вас, не кажіть нічого такого, щоб дівчина запишалась собою.

Гіґінс (усвідомивши) . О! Ваша правда, місіс Пірс. (До Елайзи). Таки збіса дурний вигляд!

Місіс Пірс. Прошу вас, пане!

Гіґінс (виправляючись) . Я хотів сказати: вкрай дурний вигляд.

Лайза. Треба ще надягти мого капелюшка — з ним буде вигляд хоч куди. (Бере свого капелюшка, надягає на голову і йде через кімнату до каміна, величаючись, ніби модниця) .

Гіґінс. Нова мода, клянусь святим Георгієм! А мало б виглядати жахливо!

Дулитл (з отецькою гордістю) . Ну, я б ніколи не подумав, що вона так легко відмиється і стане така гарненька, батечку. Вона робить мені честь, правда ж?

Лайза. А, тут легко відмитися, скажу я вам. Гаряча й холодна вода в крані, набирай собі скільки хочеш, тієї чи тієї. І пухнасті рушники, й вішалка під ними така гаряча, що пальці попечеш. М’якенькі щітки, щоб відмивати бруд з тіла, і ціла миска мила, духмяного, мов первоцвіти. Тепер я знаю, чому панії такі чистенькі. Вони купаються залюбки! Знали б вони, як то митися таким, як оце я!

Гіґінс. Я радий, що ванна припала вам до смаку.

Лайза. Та ні, не припала, принаймні, не все, і мені байдуже, чи хто почує ці мої слова. Он місіс Пірс знає.

Гіґінс. Що ж було негаразд, місіс Пірс?

Місіс Пірс (заспокійливо) . О, нічого страшного, пане. Дрібниці.

Лайза. Мені так і кортіло його розбити! Не знала, куди очі подіти. А тоді завісила його рушником, отак-о!

Гіґінс. Що завісили?

Місіс Пірс. Дзеркало, пане.

Гіґінс. Дулитле, ви виховали свою дочку в занадто суворому дусі.

Дулитл. Я? Та я зовсім її не виховував, ото тільки бувало дам ремінця вряди-годи. Ви не звертайте на мене, батечку. Бачите, вона просто не звикла до дзеркал, тільки й того. Але вона швидко перейме ваші невимушені звички.

Лайза. Я хороша дівчина, хороша і не перейму ніяких невимішаних звичок!

Гіґінс. Елайзо, краще не хваліться так, що ви хороша дівчина, а то батько візьме й забере вас додому.

Лайза. Так і забере! То ви не знаєте мого батька. Він і прийшов сюди тільки для того, щоб грошей у вас вициганити та напитись.

Дулитл. Ну, а на що ж іще просив би я гроші? Невже щоб викинути у церковну карнавку? (Лайза показує йому язика. Дулитл від цього так розлютився, що Пікерінг мусив швидко стати між ними) . Щоб я більше не бачив од тебе такого нахабства! І гляди, щоб я не почув про тебе, що ти нахабнієш перед оцим паном, бо тоді начувайся!

Гіґінс. Чи не дасте ви їй, Дулитле, ще яку пораду, перш ніж підете звідси? Ну там благословення батьківське…

Дулитл. Ні, батечку, не такий я мугир, аби напучувати своїх дітей на все те, чого сам назнався. Їх і так нелегко тримати в руках. Хочете, щоб Елайза порозумнішала, то вчіть її самі ремінцем. Бувайте, панове! (Обертається йти геть) .

Гіґінс (із притиском) . Стійте! Ви постійно навідуватимете свою дочку. Знаєте, це ж ваш обов’язок. У мене брат священик, то він допоможе вам провадити з нею виховні розмови.

Дулитл (ухильно). Аякже, приходитиму, батечку. Тільки не на цьому тижні, бо в мене робота далеченько звідсіля, але згодом… можете покластися на мене. До побачення, панове! Бувайте, мем! (Торкається крис свого капелюха перед місіс Пірс, яка, не удостоївши його відповіддю, виходить. Дулитл підморгує Гіґінсові, маючи його, певне, за товариша в нещастях, спричинених тяжкою вдачею місіс Пірс, і виходить слідом за нею) .