Джордж Бернард Шоу - Пігмаліон

Гіґінс. Дурниці. Звісна річ, він негідник.

Пікерінґ. Негідник він чи ні, а я побоююсь, що буде нам з ним клопіт.

Гіґінс (упевнено) . О ні, я так не думаю! Якщо й буде кому клопіт, то клопітно буде йому зі мною, а не мені з ним. І ще ж ми добудемо від нього щось цікавеньке.

Пікерінґ. Про його дочку?

Гіґінс. Ні, я маю на увазі його говірку.

Пікерінґ. О!

Місіс Пірс (від дверей). Дулитл, пане! (Впускає до кімнати Дулитла й виходить) .

Альфред Дулитл — підстаркуватий, але ще при здоров’ї сміттяр, весь убраний, як і годиться чоловікові його фаху, з капелюхом на голові, широкі криси якого ззаду покривають шию і плечі. У нього примітні й досить цікаві риси обличчя, яке ніби промовляє, що його власник однаково вільний і від страху, і від сумління. Голос у нього надзвичайно виразистий — наслідок звички завжди давати волю почуттям. Цієї миті його поза свідчить про покривджену гордість і сувору рішучість.

Дулитл (від дверей, не певен, хто з двох джентльменів є той, що йому потрібен) . Професор Іґінс?

Гіґінс. Це я. Доброго ранку! Сідайте!

Дулитл. Доброго, батечку! (Сідає, з виразом владности) . Я прийшов у вельми важливій справі, батечку.

Гіґінс (до Пікерінґа). Виріс у Ґаунслоу. Мати — валлійка, як на мене. (Дулитл з дива роззявляє рота. Гіґінс продовжує). Що ж ви хочете, Дулитле?

Дулитл (погрозливо) . Мені потрібна моя дочка — ось чого я хочу. Розумієте?

Гіґінс. Звісно ж, розумію. Ви батько своєї дочки, чи не так? І ви вважаєте, що вона ще комусь потрібна, правда? Я радий, що ви зберегли в душі якусь іскрину родинних почуттів. Ваша дочка нагорі. Забирайте її негайно.

Дулитл (підводячись, страшенно вражений) . Що ви!

Гіґінс. Заберіть її. Чи ви гадаєте, що я збираюсь утримувати її для вас?

Дулитл (протестуючи) . Ну ж бо, ну ж, послухайте, батечку! Хіба це розумно? Хіба справедливо напосідати отак на людину? Лайза — моя дочка. Ви взяли її. А я з чим зостався? (Знову сідає) .

Гіґінс. Ваша дочка мала нахабство прийти до мого дому й просити, щоб я навчив її розмовляти правильно, аби вона могла посісти місце у квітковому магазині. Ось цей джентльмен і моя економка були присутні при цьому від самого початку. (Наступальним тоном) . Як ви сміли прийти сюди шантажувати мене? Та ви навмисне підіслали вашу дочку!

Дулитл (протестує) . Ні, батечку!

Гіґінс. Певно, що навмисне підіслали! Як же ще могли ви довідатися, що вона тут?

Дулитл. Хіба ж можна отак братися за людину?

Гіґінс. Ось поліція візьметься за вас! Ви придумали пастку… Це змова з метою вимагати гроші погрозами. Зараз я подзвоню в поліцію. (Рішуче підходить до телефону й розкриває довідник) .

Дулитл. Чи я ж попросив у вас хоч ламаного гроша? Хай ось цей пан засвідчить: чи я сказав хоч одне слово про гроші?

Гіґінс (відкидаючи довідника й грізно наступаючи на Дулитла) . А чого ж іще ви сюди прийшли?

Дулитл (солоденько) . Ну, чого ж будь-хто прийшов би на моєму місці? Будьте людиною, батечку!

Гіґінс (обеззброєно) . Альфреде! Ви ж таки підмовили її на це?

Дулитл. Змилуйтеся, батечку, я ні на що її не підмовляв! Я поклянусь на Біблії, що вже два місяці, як не бачив дочки у вічі.

Гіґінс. Як же ви тоді довідались, що вона тут?

Дулитл («так музично, так-то сумовито»). Я розкажу вам, батечку, тільки ж дозвольте мені мовити слово! Я хочу розповісти вам. Усією душею бажаю розповісти! Я чекаю, щоб розповісти.

Гіґінс. Пікерінґу, в цього чолов’яги природжений хист до риторики. Зверніть увагу на ритм його тубільних милозвучних трелей: «Я хочу розповісти вам. Усією душею бажаю розповісти! Я чекаю, щоб розповісти». Сентиментальна риторика! Це в ньому промовляє валлійська поетичність. Вона ж свідчить і про його брехливість та нечесність.

Пікерінґ. Ох, прошу, Гіґінсе: я сам із західного краю! (До Дулитла). То як же ви довідалися, що ваша дочка тут, коли не посилали її?

Дулитл. Ось як це було, батечку. Дочка, як сюди їхала, прихопила з собою хлопчика, щоб і він покатався на таксі. Це синок її квартирної хазяйки. Він огинався коло цього дому, сподіваючись, що, може, його й додому підвезуть. Ну, а вона, коли почула, що ви хочете, щоб вона залишилася у вас, послала хлопчика по свої речі. І я здибав його на розі Лонґ-Ейкер та Ендел-стріт.