Едґар По - Поліціан

Зі списком, що купити слід: шістнадцять

Брокату ліктів, десять ще тафти

І стільки ж генуезького атласу...

Чотири, п'ять, шість, вісім, дев'ять, десять.

(Рахуючи, вона щоразу відриває від папірця смужку по смужці й заклопотано розкладає долі).

Тепер вже не забуду — десять ліктів.

Атласу десять ліктів... і собі

Незле атласну справить одежину.

Тоді скидатимусь на пані... Ох,

Немов жива стоїть перед очима!

Оцій служити варто, — погляд, рухи

І гідність — так. Ось в кого гідність є.

(Встає й манірно дріботить по сцені).

А чули б її голос. Боже! Голос!

Гучний! Як личить господині, владний!

«Джасінто, це!» «Джасінто, те!» «Оглухла?»

«Поклич до мене графа Кастільйоне!»

Я: «Слухаюся, пані», — й реверанс

Отак покірно й вельми елегантно, —

Одна із тисячі робить це вмію.

Коли сама я стану господиня,

Як вийду за аптекаря, тоді

Вже інше діло — зовсім інше діло!

Ой пнутимусь, щоб панею здаватись!

Я лускатиму з гідності. Скажу:

«Негідний Уґо!» Мій слуга він буде.

Під час цієї частини монологу непомітно вгодить УҐО і, отетерівши з подиву, наступає на коробку й зупиняється.

«Негідний Уґо! Чуєш ти, паскудо!

Непотріб, лежебоко, підлий ледар!

Чом гав тут ловиш? Геть, тобі сказала,

Дурний, брудний, несосвітенний йолоп!

Цієї ж миті щезни! Геть, гадюко!

Геть, осле! Забирайся, волоцюго!»

Й тоді, як він не щезне тої ж миті,

Я повернуся й так йому... (Обернувшись, бачить Уґо).

Це хто?

Це ж він таки, добром клянуся, він!

Я розмахнуся й так йому вліплю (б'є його) ,

Не все одно — тепер, а чи тоді.

Отак його я пошаную, так...

Навіщо, бовдуре, ти роздушив

Коробку? Я задам йому отак,

Отак, отак...

УҐО вибігає, за ним ДЖАСІНТА, шпурляючи навздогін картонкою.

Міська околиця. ПОЛІЦІАН на самоті.

ПОЛІЦІАН

Знов почуваюсь кволо. Слабнуть сили.

Боюсь, нездужаю. А не пора

Мені вмирати, власне, ще й не живши!

Стривай-но, Азраелю! Князю Моці,

Пітьми й Могил, о, зглянься наді мною!

О, зглянься і не дай тепер загинуть

В цвітінні буйнім райської Надії!

Ще дай мені пожити, ще хоч трохи:

Це я прошу, я, я, хто вимагав

Недавно смерті!.. Що там каже граф?

Входить БАЛТАЗЗАР.

БАЛТАЗЗАР

Що він, не знаючи причини сварки

Поміж Поліціаном і собою,

Ваш виклик відхиляє.

ПОЛІЦІАН

Що ти кажеш?

Який одвіт, Балтаззаре, приніс ти?

Що за духмяний легіт долинає

З отих альтан! Чудовнішого дня,

Більш гідного Італії, здається,

Не бачив смертний. Що там каже граф?

БАЛТАЗЗАР

Що він, граф Кастільйоне, не узнавши

Причини ворожнечі або сварки

Між вашою вельможністю і ним,

Не може виклику прийняти.

ПОЛІЦІАН

Так...

Чи бачив ти, Балтаззаре, в суворій,

Холодній Англії, що ми лишили,

Таке спокійне небо, — ані сліду

Зловісних хмар?.. То що ж він відповів?

БАЛТАЗЗАР

Не більше, пане, ніж я повідомив, —

Граф Кастільйоне битися не стане,

Не знаючи причини.

ПОЛІЦІАН

Так... авжеж...

Балтаззаре, ти друг мій. Я про це

Не забуваю. Ти мені зроби

Одну ще послугу: назад іди

Й скажи йому, що я, Поліціан,

Назвав його мерзотником. Отак

Перекажи, і граф тоді причину

Для сварки матиме.

БАЛТАЗЗАР

Мілорде! Друже!

ПОЛІЦІАН

Це він... іде він сам! (Голосно). Ти маєш слушність.

Я знаю, радиш ти не слати виклик.

Гаразд!.. Я ще подумаю... Не шлю...

Тепер лиши мене. Сюди іде

Одна людина, із якою мушу

Залагодити дуже пильну справу,

Приватну вельми.

БАЛТАЗЗАР

Я пішов. До завтра

У Ватікані?

ПОЛІЦІАН

Так, у Ватікані.

БАЛТАЗЗАР виходить. Входить КАСТІЛЬЙОНЕ.

КАСТІЛЬЙОНЕ

Граф Лестерський! Кого я бачу!

ПОЛІЦІАН

Ну, звісно, я — граф Лестерський, мене

Ти бачиш, чи не так?

КАСТІЛЬЙОНЕ

Мілорде, сталось

Між нами прикре непорозуміння,

Якась помилка — ти переказав,

Мабуть, у гніві, кілька нерозважних

І дивних слів. Мені Балтаззар, герцог

Суррейський, їх приніс. Я, Кастільйоне,

Не відаю нічого, що могло б

Твій вчинок пояснити. Я образи

Тобі не завдавав. Хіба не так?

Ти помилився? Звісно, хто з нас часом

Не хибить!

ПОЛІЦІАН

Меч, мерзотнику, без слів!

КАСТІЛЬЙОНЕ

Ха! Меч? Та ще й мерзотник? Я готовий!

До ваших послуг ! (Вихоплює меч).

ПОЛІЦІАН (вихоплюючи меч)

Я тебе віддам

Покутній і дочасній домовині

В імення Лалаґи!