САНОЦЦО
Так, гаразд!
Прекрасна спроба! Пане, дуже радий,
Що ви звелись на ноги. Трохи ще
Не розім'ялись, та не так погано,
Не так уже й незграбно як на трупа.
Так, пане, ногу, трохи далі, та-ак!
Чудесно! Дивовижно! Пане, ліву!
З ногами в тебе, Уґо, знаменито.
Благаю, далі, ще! Ну, неймовірно!
Оце, я розумію, так хода!
Прекрасно, пане, трохи далі, так!
Вперед! Вперед! Ну, Уґо, не забудь,
Як я учив доповідати графу:
Ти вже пішов з життя, помер, небіжчик,
Наклав на себе руки! Ха-ха-ха!
Всередині Колізею. * З глибини сцени виходить ПОЛІЦІАН. Місячно.
ПОЛІЦІАН
Зустрінемося з нею в Колізеї!
Старого Риму символе — гробнице
Високих дум, залишених вікам
Століттями величності і влади!
Нарешті після довгих, довгих днів
Прийшов сюди, утомлений і спраглий,
До джерела притаєних наук.
Стою отут, очищений і скромний,
Між тіней цих, впиваючи жадібно
Душею все: пишноту, славу, смуток.
Вона не йде, і дух оцього місця
Мене гнітить!
Громаддя, вічність, пам'ять давнини,
Спустошення і тиша, темна ніч,
На галереях з'юрмилися тіні.
Я відчуваю непоборну силу
Цієї магії — юдейський цар
Такої не навчав у Гетсимані;
Незвіданих таїн — халдейські маги
Таких не прочитали у зірках!
Вона не йде, а місяць вище й вище!
Де впав герой, руйнується колона!
Де променився золотом орел,
Тепер кажан чатує сірокрилий!
Де вітер пестив римлянкам волосся,
Колишеться осот і очерет;
Отам, де Цезар возсідав колись,
Скрутилася кільцем бридка гадюка,
А де монарх на троні золотому
Недбало ніжився, там, наче тінь
У місячному тьмяному промінні,
Нечутно ящірка прудка ковзне!
Ці мури поруйновані, аркади,
Карнизи вищерблені, ці колони,
Цей ветхий фриз,* оця сумна руїна,
Ці камені! Невже вони — то все,
Що залишив від гордого громаддя
Нещадний час майбутньому й мені?
«Не все, — луна озвалася, — не все!
Пророцтва голосного вічні звуки
До мудреців підносяться з руїн —
Так Мемнон* зустрічає сонце співом.
Врядуємо жорстоко і всевладно
Ми помислами й душами титанів.
Ні, не знесиліло бліде каміння,
Ні, не розвіялися влада й міць,
І ні урочість голосної слави,
Ні сховані під нами таємниці,
Ні дивовижні чари і легенди,
Ні спогади, які нас угорнули
В нетлінні віковічні пишні шати,
Вагоміші за проминулу славу».
Входить у нестямі ЛАЛАҐА.
Вона прийшла.
ЛАЛАҐА
Прийшла. Прийшла година,
Година помсти. Іншої не буде.
Священик вже при олтарі, у ризах!
І перед ним... прекрасна... наречена...
В фаті вінчальній! Поруч, біля неї
Жених. Де ж ти?
ПОЛІЦІАН
Це правда, де ж це я?
Не там, де треба? Господи всевладний,
Під час вінчання біля олтаря
Умер жених. (Виходить).
ЛАЛАҐА
Іди! Іди! Прощай!
Прощай і Кастільйоне, і прощай,
На Рай надіє! (Виходить).
______________________________
«Поліціан» — незавершена драма Едґара По, уривок з якої без цієї назви було надруковано 1835 р. у журналі «Southern Literary Messenger». В основі твору лежить так звана «кентуккська трагедія», події якої перенесено в Рим доби Відродження. Реальна історія була такою. Багатий військовий звів дівчину і покинув її. Згодом дівчина вийшла заміж, узявши з чоловіка обіцянку помститися тому, хто її знеславив. Чоловік виконав присягу і вбив спокусника. Він і його дружина опинилися у в'язниці, жінка в камері наклала на себе руки, а чоловіка стратили. Ця романтична трагедія стала основою багатьох творів американської літератури. П'єса По задумувалась як драматична поема, на сцені її вперше поставлено через сто років після написання.
Ейрос, Харміон — такі імена мають у По також учасниці діалогу в оповіданні «Розмова Ейрос і Харміони». Мабуть, їх По запозичив у Шекспіра з «Антонія і Клеопатри».
... земля, Відкрита генуезцем нещодавно... — Америка, відкрита генуезцем Колумбом.
Колізей — що латиною означає «величезний» — амфітеатр у стародавньому Римі, де перед 50 тисячами глядачів відбувалися всілякі видовища: бої гладіаторів, спортивні змагання тощо. Його руїни збереглися й донині.
Фриз — частина архітектурного оздоблення верху будівлі, а також зображення чи орнамент нагорі стіни, кайма на килимі тощо.
Мемнон — у грецькій міфології цар Ефіопії, союзник троянців у Троянській війні, загинув від меча Ахілла. Величезна статуя Мемнона, поставлена за часів фараона Аменхотепа III й повалена землетрусом, видавала на світанку звуки, що сприймались як привітання сина Мемнона своїй матері Еос — богині вранішньої зорі
Читать дальше