Едґар По - Поліціан

САНОЦЦО

Так, гаразд!

Прекрасна спроба! Пане, дуже радий,

Що ви звелись на ноги. Трохи ще

Не розім'ялись, та не так погано,

Не так уже й незграбно як на трупа.

Так, пане, ногу, трохи далі, та-ак!

Чудесно! Дивовижно! Пане, ліву!

З ногами в тебе, Уґо, знаменито.

Благаю, далі, ще! Ну, неймовірно!

Оце, я розумію, так хода!

Прекрасно, пане, трохи далі, так!

Вперед! Вперед! Ну, Уґо, не забудь,

Як я учив доповідати графу:

Ти вже пішов з життя, помер, небіжчик,

Наклав на себе руки! Ха-ха-ха!

Всередині Колізею. * З глибини сцени виходить ПОЛІЦІАН. Місячно.

ПОЛІЦІАН

Зустрінемося з нею в Колізеї!

Старого Риму символе — гробнице

Високих дум, залишених вікам

Століттями величності і влади!

Нарешті після довгих, довгих днів

Прийшов сюди, утомлений і спраглий,

До джерела притаєних наук.

Стою отут, очищений і скромний,

Між тіней цих, впиваючи жадібно

Душею все: пишноту, славу, смуток.

Вона не йде, і дух оцього місця

Мене гнітить!

Громаддя, вічність, пам'ять давнини,

Спустошення і тиша, темна ніч,

На галереях з'юрмилися тіні.

Я відчуваю непоборну силу

Цієї магії — юдейський цар

Такої не навчав у Гетсимані;

Незвіданих таїн — халдейські маги

Таких не прочитали у зірках!

Вона не йде, а місяць вище й вище!

Де впав герой, руйнується колона!

Де променився золотом орел,

Тепер кажан чатує сірокрилий!

Де вітер пестив римлянкам волосся,

Колишеться осот і очерет;

Отам, де Цезар возсідав колись,

Скрутилася кільцем бридка гадюка,

А де монарх на троні золотому

Недбало ніжився, там, наче тінь

У місячному тьмяному промінні,

Нечутно ящірка прудка ковзне!

Ці мури поруйновані, аркади,

Карнизи вищерблені, ці колони,

Цей ветхий фриз,* оця сумна руїна,

Ці камені! Невже вони — то все,

Що залишив від гордого громаддя

Нещадний час майбутньому й мені?

«Не все, — луна озвалася, — не все!

Пророцтва голосного вічні звуки

До мудреців підносяться з руїн —

Так Мемнон* зустрічає сонце співом.

Врядуємо жорстоко і всевладно

Ми помислами й душами титанів.

Ні, не знесиліло бліде каміння,

Ні, не розвіялися влада й міць,

І ні урочість голосної слави,

Ні сховані під нами таємниці,

Ні дивовижні чари і легенди,

Ні спогади, які нас угорнули

В нетлінні віковічні пишні шати,

Вагоміші за проминулу славу».

Входить у нестямі ЛАЛАҐА.

Вона прийшла.

ЛАЛАҐА

Прийшла. Прийшла година,

Година помсти. Іншої не буде.

Священик вже при олтарі, у ризах!

І перед ним... прекрасна... наречена...

В фаті вінчальній! Поруч, біля неї

Жених. Де ж ти?

ПОЛІЦІАН

Це правда, де ж це я?

Не там, де треба? Господи всевладний,

Під час вінчання біля олтаря

Умер жених. (Виходить).

ЛАЛАҐА

Іди! Іди! Прощай!

Прощай і Кастільйоне, і прощай,

На Рай надіє! (Виходить).

«Поліціан» — незавершена драма Едґара По, уривок з якої без цієї назви було надруковано 1835 р. у журналі «Southern Literary Messenger». В основі твору лежить так звана «кентуккська трагедія», події якої перенесено в Рим доби Відродження. Реальна історія була такою. Багатий військовий звів дівчину і покинув її. Згодом дівчина вийшла заміж, узявши з чоловіка обіцянку помститися тому, хто її знеславив. Чоловік виконав присягу і вбив спокусника. Він і його дружина опинилися у в'язниці, жінка в камері наклала на себе руки, а чоловіка стратили. Ця романтична трагедія стала основою багатьох творів американської літератури. П'єса По задумувалась як драматична поема, на сцені її вперше поставлено через сто років після написання.

Ейрос, Харміон — такі імена мають у По також учасниці діалогу в оповіданні «Розмова Ейрос і Харміони». Мабуть, їх По запозичив у Шекспіра з «Антонія і Клеопатри».

... земля, Відкрита генуезцем нещодавно... — Америка, відкрита генуезцем Колумбом.

Колізей — що латиною означає «величезний» — амфітеатр у стародавньому Римі, де перед 50 тисячами глядачів відбувалися всілякі видовища: бої гладіаторів, спортивні змагання тощо. Його руїни збереглися й донині.

Фриз — частина архітектурного оздоблення верху будівлі, а також зображення чи орнамент нагорі стіни, кайма на килимі тощо.

Мемнон — у грецькій міфології цар Ефіопії, союзник троянців у Троянській війні, загинув від меча Ахілла. Величезна статуя Мемнона, поставлена за часів фараона Аменхотепа III й повалена землетрусом, видавала на світанку звуки, що сприймались як привітання сина Мемнона своїй матері Еос — богині вранішньої зорі