Едґар По - Поліціан

Не чув я голосу такого зроду.

Якби ж почув його бентежні тони

Раніше я!

БАЛТАЗЗАР

Тепер і сам я чую.

Стривай, стривай! Якщо не помиляюсь,

Той голос з-за віконниці лунає, —

Он бачиш те вікно? Так, безперечно,

З палацу герцога. Ота співачка

У домі його світлості. Можливо,

То навіть Алессандра, наречена

Кастіліоне, герцогського сина

І спадкоємця.

ПОЛІЦІАН

Тихше! Знову віні

ГОЛОС (ледь чутно)

Чи твому серцю сила

Відринути моє,

Що так тебе любило,

Добро й біду ділило?

Чи твому серцю сила

Покинути мене?

Скажи, що ні!

БАЛТАЗЗАР

Англійська пісня. Чув, її співають

В Британії, але не так тужливо.

Цить! Цить! Співає знов!

ГОЛОС (трохи гучніше)

Чи серцю сила

Відринути моє,

Що так тебе любило,

Добро й біду ділило?

Чи твому серцю сила

Покинути мене?

Скажи, що ні!

БАЛТАЗЗАР

Замовкла, стихло все!

ПОЛІЦІАН

Не все затихло!

БАЛТАЗЗАР

Ходімо вниз.

ПОЛІЦІАН

Іди без мене, сам.

БАЛТАЗЗАР

Година пізня, — нас чекає герцог,

Тебе очікують усі у залі.

Ну що гнітить тебе, Поліціане?

ГОЛОС (виразно)

Що так тебе любило,

Добро й біду ділило,

Чи твому серцю сила?

Скажи, що ні!

БАЛТАЗЗАР

Ходімо! Вже пора. Оті химери

Облиш, Поліціане. Пам'ятаєш,

Як ти негарно з герцогом недавно

Повівся? Прочумайся і пригадай!

ПОЛІЦІАН

Згадати? Так. Згадав. Я пам'ятаю. (Йдучи).

Веди! Повір, я залюбки віддав би

Усі лани розлогі свого графства,

Щоб на обличчя глянуть за вікном —

«Вдивлятися в обличчя за серпанком,

Почути ще раз розповідь німу».

БАЛТАЗЗАР

Прошу тебе, ходім. А то ще герцог

Образиться. Ходімо!

ГОЛОС (гучно)

Скажи, що ні!

ПОЛІЦІАН (убік)

Ну й диво! Голос цей, мені здається,

Мене благає залишитись тут! (Підходячи до вікна).

Я чую, любий голосе, лишаюсь!

Нехай це Примха чи насправді Доля, —

Не піду я, Балтаззаре, проси

Пробачення у герцога від мене:

Нікуди я не йду.

БАЛТАЗЗАР

Як ваша світлість

Бажати зволить. Ну, то на добраніч,

Поліціане.

ПОЛІЦІАН

На добраніч, друже.

Сад біля палацу. Місячно. ЛАЛАҐА і ПОЛІЦІАН.

ЛАЛАҐА

Ти мовиш про любов

Мені, Поліціане? Про кохання

До Лалаґи говориш? Горе, горе!

Жорстоко ти глузуєш, так жорстоко!

ПОЛІЦІАН

Не плач! О, не ридай! Від сліз твоїх

Я збожеволію. О Лалаґо, не плач

І заспокойся! Знаю, знаю все

І все-таки говорю про кохання.

Прекрасна Лалаґо, поглянь на мене!

Питаєш ти, як можу говорити,

Все знаючи, все бачивши і чувши?

Питаєш ти — і я відповідаю,

Перед тобою ставши на коліна. (Опускається навколішки).

О Лалаґо, люблю тебе, кохаю.

В добрі і злі, хоч би там що — кохаю.

І мати первістка в своїх руках

Так не любила, як тебе кохаю.

На божім олтарі — ніде, ніколи

Священніший вогонь ще не палав,

Аніж в душі моїй до тебе. Чи

Тебе люблю? (Підвівшись). Люблю і за страждання,

І за красу твою, і за страждання.

ЛАЛАҐА

Не треба, схаменися, гордий графе,

Ти через мене вже й себе забув!

Як зможе у палати твого батька,

Між доброчесних і цнотливих дів,

Збезчещеною Лалаґа ввійти?

Така дружина із тавром ганебним —

Знеславленим, заплямленим ім'ям —

Чи ж личитиме честі твого дому

І славі?

ПОЛІЦІАН

Не кажи мені про славу!

Ненавиджу це слово. Зневажаю

Цю найпримарнішу й порожню річ.

Ти — Лалаґа, а я — Поліціан!

Чи не люблю тебе? Чи ти не гожа?

Що ще потрібно? Слави? Ха! Бридня!

В ім'я всього, що чисте і священне,

Чого я прагну і чого боюся,

Чого цураюсь тут, чекаю в небі, —

Кажу: славнішого немає вчинку,

Ніж, задля тебе славу розтоптавши,

На кпини взять її. Хіба ж то важить,

Чи важить, найпрекрасніша моя,

Що ми колись — без слави і забуті —

На прах обернемось? Зате удвох,

Разом усе ж, а далі... далі... може...

ЛАЛАҐА

Чому ти замовчав, Поліціане?

ПОЛІЦІАН

А далі, Лалаґо, — все може бути —

Воскреснемо й полинемо удвох

У зоряних світах благословенних,

І все-таки...

ЛАЛАҐА

Чому ти замовчав?

ПОЛІЦІАН

І все-таки укупі, нерозлучні.

ЛАЛАҐА

Так, графе Лестерський! Тепер я вірю.

Мене ти любиш, серцем відчуваю,

Що любиш щиро.

ПОЛІЦІАН

Лалаґо моя! (Опускаючись на коліно).

Чи й ти кохаєш?

ЛАЛАҐА

Тихше! Там, у тіні

Отих дерев, здається, хтось майнув

Примарно так, повільно та безгучно,