Михайло Старицький - Талан

Ю р к о в и ч. Вибачайте, я хутко, не забарю часу… я нишком… В городе, знаете, разнеслись слухи, странные, неприятные… даже, если хотите, двусмысленного чего-нибудь. Кому же их проверить и исправить, как не нам? (Захлебываясь). Мы — стражи общественной совести, мы заведуем ее мнением, мы направляєм симпатии; на нас лежит злоба дня… Мы должны профильтрировать всякого новости и подносить публике оздоровленную пищу. Наконец, в интересах Марьи Ивановны… задля вигоди її треба провiяти, просiяти плiтки…

Ж а л i в н и ц ь к и й. Або наплодити їх iще бiльше?

Ю р к о в и ч. Сохрани бог, борони боже! Що ви? Ми малороси? Ми тiльки за правду!

Ж а л i в н и ц ь к и й. Так, так! Побiльше брехень надряпати та по трояку за стрiчку зцарапнути…

Ю р к о в и ч. Но-но! Який грубий матерiалiзм! Хто каже: всякому праця коштує, всяк за гешефт мусить мати… Але суть i вищi потреби… i я до Манi Лучицької дуже прихильний… i менi боляче… да, мне больно, если Котенко желает унизить ее, стремится выдвинуть какую-то посредственность, эту Квятковскую, коли розпускають чутку, що нiби Лучицька теє-то, як його…

Ж а л i в н и ц ь к и й. Що-о? Що кажуть?

Ю р к о в и ч. Так… я не од себе… а просто не варто…

Ж а л i в н и ц ь к и й. Нi, ви менi скажете! (Наступа).

Ю р к о в и ч (злякано). Не варт! Мало що з язика не спаде…

Ж а л i в н и ц ь к и й. Нi, ви менi скажете, iначе матимете дiло зi мною! Коли почали, то скажете!

Ю р к о в и ч (одступа). Та пусте… рiшительно…

Ж а л i в н и ц ь к и й (грiзно). Ну? Я не жартую. (Удержує його).

Ю р к о в и ч. Тiльки це не я… не я… а чув…

Ж а л i в н и ц ь к и й. Ну! Ну ж! (Бере за плече).

Ю р к о в и ч. Кажуть… тiльки не я… нiби Лучицька… вiрте, не я… перше з вами, а тепер хтось другий… ну i сварка… ну з того й не гра…

Ж а л i в н и ц ь к и й. Лучицька! А? (Трясе його). Дякуй бога, що ти тут!

Ю р к о в и ч. Позвольте… сделайте милость… оставьте… не я!

Ж а л i в н и ц ь к и й. Я знайду, хто це виблював… i знай, що тому чи тобi — не животiти…

Ю р к о в и ч. Ферфал!.. Пожалуста… Ой! Заспокойтесь!

Ж а л i в н и ц ь к и й (трясе його). Не жи-во-тi-ти! (Вийшов).

Ю р к о в и ч (пiсля паузи). Уф! Хорошого положекие нашего брата репортера? Патрон гвалтом требует новостей и новостей: подноси ему всю подноготную, вкрадывайся в душу людскую, вьпытывай, на последний конец — ложись, рожай ему й подавай! И что за зто? Три копейки от строчки! И за три копейки всякий на тебе лезет корректировать, — хорошо? И рискуй своим благообразием, — отлично? Мало этого: выберется вот этакий собака й попробует в гроб вогнать… й вгонит. Что ему? Вгонит! Там кулак… хай його маму мордує!.. А? Антик? Нi, цум тейфель! Буду проситься в фельетонiсти, — все-таки меньше риску!..

Тi ж i лакей, потiм Палажка.

Л а к е й (в дверях). Еще не отпили…

Ю р к о в и ч (потай). А что, братец, не заметил, не ссорились здесь? Вот с актером, что вышел?

Л а к е й. Не могим знать. (Пiшов).

П а л а ж к а (виходячи). А ти, брехунець, чого влiз? Iди, iди собi геть! (Випроваджує за дверi).

Ю р к о в и ч (на ходу). Мужва!

Лучицька, Палажка й Маринка.

Л у ч и ц ь к а (сiда й налива каву). Кого се ви так, няню, церемонно?

П а л а ж к а. А того, що нишпорить та тiльки плiтки плете… От що цуциком за товстим паном бiга.

Л у ч и ц ь к а. Юрковича? Чого ж ви на його так?

М а р и н к а. Не люблю отого пiдбрехача!

Л у ч и ц ь к а. Бiдний! (Жметься). Як тут холодно… Коли б розпалити коминок… Няню, подзвонiть!

П а л а ж к а. Чого там дзвонить: хiба в самої рук нема? (Запалює дрова).

Л у ч и ц ь к а (Маринцi, що накида на неї шаль). Хто був тут ще?

М а р и н к а (надiва перед дзеркалом шляпку). Марк Карпович забiгали про ваше здоров'я провiдати.

Л у ч и ц ь к а. А! Того ти й розчервонiлась… А ще, крiм Марка?

М а р и н к а. Не знаю; я бiгала за хлiбом…

Л у ч и ц ь к а. I через Марка нiкого не бачила… Куди це ти?

М а р и н к а. На репетицiю; боюсь спiзнитись.

Л у ч и ц ь к а. Все одно — Марка не доженеш.

М а р и н к а. Та хiба я… (Припада i цiлує Лучицьку).

Л у ч и ц ь к а. Знаю, знаю, що i серце б своє надвоє для його розiрвала! Чого ж ти засоромилась? Плачеш? Чого ж то, цiпонько! (Обнiма). Я тобi, серце, раю: подалi будь од того лиса Котенка, а виходь замiж за Марка, тодi нiхто не зачепить.

М а р и н к а. Господи! Менi? За пана Марка?

Л у ч и ц ь к а. А що ж? Не була б, може, рада?

М а р и н к а. Та чи я ж смiю й марити про такий рай? Та я їхнього й мiзинця не стою!

Л у ч и ц ь к а. Не принижуй себе: твiй талан iще в пуп'янку, а серце в тебе золоте.

М а р и н к а. Марусенько! Ненечко моя! Та вiн же й не згляне на мене: я для його абищо… його серце цiлком у вас…