Іван Багряний - Розгром

— Про кого?

— Про нарід, що живе на оцій землі і що його прийнято вже називати українцями… і яким ви зараз керуєте… А тоді вже — чи до театру то й до театру…

МАТІС посміхнувся, а ОРТСКОМЕНДАНТ розвів руками:

— Що за запитання… А проте, я хочу відповісти вам на запитання запитанням:

А що ви про себе самі думаєте ? Га?.. От коли вами керують… і взагалі…

ОЛЬГА, примруживши очі, глянула мигцем на Матіса, а тоді до Ортскоменданта з лукавою посмішкою:

— Гм… Ви хочете випробувати мій «гострий язик»?

— Ні, це цікаво… Тільки щиро…

ОЛЬГА задумливо:

— Десь я читала про лицарську честь , ніби була така колись. Сподіваюсь, що є й тепер…

ОРТСКОМ.:

— Передмова мені рішуче подобається… Слово чести з Вами цікаво говорити… (глянув насмішкувато на Матіса).

ЛЯЙТЕНАНТ іронічно засвистів щось про себе, думаючи над шахівницею…

ОЛЬГА:

— Добре, гер Комендант… Справді, вам не тільки цікаво, а й корисно б знати, що ж про вас думають в завойованій вами такій великій і «дикій» країні, як наша…

ОРТСКОМ.:

— Слово чести, правда…

— Але це буде мій особистий погляд… Отже — в надії, що це піде вам на користь, — що ми думаємо про себе?.. Так?..

— Так…

ОЛЬГА, зідхнувши:

— Коли ви граєте нам «БОЖЕ ЦАРЯ ХРАНІ» і називаєте це нашим гімном, коли ви наносите такі візити як та от… ну знаєте про що мова… (Матіс засопів, а Ортскомендант посміхнувся), коли ви гонористо листаєте книги в наших бібліотеках, ваші ж книги, але яких ви самі не читали, і недбало відкидаєте їх геть, бо до них доторкалась наша «азіятська» рука, коли ви… Ет… (махнула рукою, гірко зідхнувши)… І коли при всьому тому ми ще лишаємось коректними, чемними, вічливими, то ми думаємо…

ОРТСКОМЕНДАНТ:

— Ну?..

ОЛЬГА:

— …Значить… (павза).

ОРТСКОМ.:

— Ну, значить?.. (аж нашорошились всі).

ОЛЬГА:

— …значить ми — інтелектуально стоїмо вище за вас…

ОРТСКОМЕНДАНТ аж роззявив рота від несподіванки, поглядаючи то на МАТІСА то на ЛЯЙТЕНАНТА. Матіс метнув очима, вражений нечуваним зухвальством… ЛЯЙТЕНАНТ подивився на ОЛЬГУ примруженим оком і невиразно засвистів, нахилився над шахами…

МАТІС:

— Хто це «Ви»?.. (іронічно, вибачливо, як до малої, як до гарної, милої дурочки).

ОЛЬГА чемно і дуже лагідно:

— Ми?.. Мій нарід в цілості, що ви от… Ну, що ви навіть не поцікавились ним ближче… Просто зігнорували, наступивши чоботом… І тут, мені здається, й є велика й трагічна для вас помилка…

ОРТСКОМЕНДАНТ невиразно хмикнув, МАТІС дивився мовчки… Але обидва являли собою знаки запитання, хоч і офарблені в іронію…

— Ну й — ну… (це Ортскомендант) — Але це лише зухвалість чарівної жінки… Я так і трактую…

ОЛЬГА сміється голосно:

— Авжеж, авжеж…

ОРТСКОМ.:

— Доказів!..

ОЛЬГА:

— Гм… Правда, це не є показним, а все ж таки:… Ви йшли на Схід, де живуть великі й великі мільйони людей, які чекають допомоги від цивілізованого світу… В тім числі — ви йшли на УКРАЇНУ, і може насамперед на Україну… А хто з вас знав і знає хоч одно слово на мові того народу, що заселює цю землю?.. Ніхто. І ви навіть не хочете того знати. Навіщо?!. Ви прийшли, як до зулусів, чи якихось дикунів, і зігнорували їх, їхню мову, їхню культуру, їхню історію…

ОРТСКОМЕНДАНТ крякнув…

ОЛЬГА:

— Ба… Більше того… Напевно на цілу Німеччину немає жадного справжнього німця, що спеціяльно вивчав би і володів би українською мовою… Чи не так?

ОРТСКОМЕНДАНТ невиразно хмикнув. ЛЯЙТЕНАНТ про себе: — «Навіщо?.. Ми маєм долметчерів!..»

ОЛЬГА:

— А у нас тисячі й тисячі знають вашу мову й шанують її, як і мову кожної нації… Студіювали вашу історію, ваших мислителів і т. далі… Вас це ось тепер вражає що в такій «дикій» країні люди читають ваших мислителів і поетів, знають вашу історію й культуру… Так, вражає… Та… пояснення цього ви находите в тім, що, мовляв, «завойований все мусить рівнятися на завойовника»…

(раптом похопилась)

Ну, як?.. Чи досить я вже наговорила, щоб ви мене повісили?..

ЛЯЙТЕНАНТ:

— Цілком досить… Шах !..

ОРТСКОМ і МАТІС:

— Ну, що Ви, що Ви?!.. «Отже?..»

ОЛЬГА, роблячи хід:

— Отже — то не вірно… Я ще була дитям, коли вчила вашу мову… І всі з нас, хто вивчав вашу мову й історію, — робили це зовсім не тому, що готувались до вашого приходу. Як і не для того, щоб вас завойовувати колись мілітарно, ні… Ми молоді, ми жадібні, ми тільки вимаршовуємо на історичну арену… Перед нами світ і ми жадібно опановуємо його, і… (враз закінчила) — не без успіхів, як показує час…