Наталка Доляк - Гастарбайтерки

Отой, що приходив у жовтих супердорогих черевиках (Наталя бачила лише черевики зі свого місця, бо саме витирала пилюку під журнальним столиком), — ніхто інший, як убивця…

— Його лише підозрюють… Скоро суд… — розмірено видавала Елька.

Бандит зараз на підписці про невиїзд, за гроші відкрутився від тюрми, а Елька готує йому захист.

— То він невинний? — питала Таша, вирячивши очі.

— Звичайно, невинний, — невпевнено брехала Елька.

Вона любила полякати українку й заводила розмови про криваві вбивства, споглядаючи за реакцією Таші. Сидіти й розповідати юристці не випадало подовгу, бо до квартири забігав іще хтось, чи то помічник, що збирав матеріали, чи родичі засудженого, справу якого подали до апеляційного суду… І так цілісінький день. Увечері, коли Таша збиралася додому, робота у цьому будинку не закінчувалася, бо приходив чоловік і вони разом, зачинившись у кабінеті, голосно обговорювали ту чи іншу справу. Таша замикала їхні вхідні двері на ключ, тим самим припиняючи візити знайомців і незнайомців. Знала, що й після цього до квартири грюкатимуть і намагатимуться прорватися досередини, але дзвінок, на щастя, не працює і хазяї, усамітнившись у віддалених кімнатах чималої квартири, навряд чи почують домагання.

Стара квартира Штраубе нервувала і страхала Наталку, тут не можна було навести лад, бо зі стелі обсипалася штукатурка, підлога між кухнею та коридором зазвичай вдаряла струмом, коли прибиральниця мила її занадто вологою ганчіркою, з-під розірваного в одному місці лінолеуму можна було спостерігати спалахи розрядів. Таша повідомляла про це хазяям, а ті лише знизували плечима й перестрибували загадкове і небезпечне місце, на яке вона вказувала. У квартирі, як і загалом у будинку, смерділо пліснявою, система водопостачання була недосконала настільки, що доводилося запасати воду у відра та балії, яких, на диво, тут було повно. Елька пояснювала, що квартира дісталася їм від батьків і зараз вони вимушені працювати не покладаючи рук, аби до народження довгоочікуваного первістка мати змогу, продавши цю, додати грошей та купити іншу, яку, до речі, вже придивилися.

— Сьогодні виноситимеш речі! — повідомила телефоном Елька. Таша не зрозуміла. — Я в лікарні, — пояснила. Але українка все одно не зрозуміла, бо саме їхала у метро та думала про своє. — Народжую, — спокійно вимовила німкеня й раптом скрикнула від болю і додала, на все горло волаючи: — Виноситимеш речі!

«Народжує! — виголосила Таша й повторила: — Треба речі виносити». Під дією звістки вийшла з метро зовсім не там, де їй було потрібно.

Виносити речі — значить починати велике переселення. Все сталося так, як запланувала Елька, найнеобхідніше було заздалегідь підготовлене. На столику в кухні лежала цидулка з новою адресою родини Штраубе. Таша мала керувати вантажниками, які невпинно виносили з хати запаковані у коробки речі. За тиждень покоївка мала прийти до нової оселі, і її це невимовно тішило. Вона житиме — загроза бути вбитою електрострумом позаду.

В новенькій квартирі, яка за плануванням дуже нагадувала стару, Ташу зустріла всміхнена схудла Елька. Її чоловік, зраджуючи власні переконання, затримався вдома на півгодини і, не знаючи куди подіти зайву енергію, по-броунівськи вештався довгим коридором. Таша стала роздивлятися хороми, виказуючи захват. За нею дріботіла Елька, очікуючи, коли ж жінка запитає про найголовніше. Раптом із маленької кімнати, до якої вони ще не дійшли, почулося пищання. Елька, мов дика тварина, розширивши ніздрі й піднявши брови, змінилася на обличчі. Здалося, в неї навіть нашорошилися вуха, як у хорта. Таша хотіла запитати, де малюк, хлопчик це чи дівчинка, але Елька приклала їй до рота палець, щоби жоден звук не заважав дитині спати. Тоді навшпиньках пішла рипучою підлогою, скривлюючись кожного разу, як деревина видавала зойк. Чоловік стояв пеньком у вітальні й не наважувався ступити і кроку. Він підняв плечі та закусив губу. Елька поманила Ташу за собою, на мигах даючи зрозуміти, що справа серйозна. Дві жінки запливли до дитячої.

Напівпорожня кімнатка дихала приємним теплим запахом, ні з чим не зрівнянним. Блакитні стіни в намальованих біленьких хмарках заспокоювали, легка музика, що линула з механічної іграшки над дитячим плетеним ліжечком, створювала атмосферу раю, а дитина, яка спала, розкинувши врізнобіч рученята, примушувала серце спинятися. Дві жінки ніжно дивилися на цей паросток.