Наталка Доляк - Гастарбайтерки

— Знімаємо лесбійську сцену! — кричав режисер. — Час оренди виходить! Рухаємось, рухаємось, панове!

Штефі й Барбара взялися до роботи. У Наталки підкосилися ноги. Вона вмить переосмислила своє ставлення до акторської професії. До неї підійшов середній на зріст лисий чоловічок і, вщипнувши за зад, пошепки виголосив:

— Чого стоїмо? Бігом роздягатися, наступна сцена — групова…

Наталка дременула до виходу, оббігаючи по дорозі вже готового до зйомки атлета. Його професійний інструмент жахав розмірами. Наталка мимоволі зойкнула й, задихаючись, залишила знімальний майданчик, а заразом і марення про велике кіно.

До Штефі Таша продовжувала ходити, але дивилася на німкеню вже більш прозаїчно. Тепер розуміла, чому з розтрощеним носом актриса порно мала більше замовлень. Адже подібне кіно вимагає чогось такого лоскотного. От деякі дефекти зовнішності разом із ідеальною фігурою виявилися дуже затребуваними на цьому ринку праці. Якось Штефі запропонувала українці добре оплачуваний підробіток у масових сценах, на що та, не стримуючись в емоціях, відказала:

— Боже борони!

З того часу Наталка дозволяла собі забирати загублені монети, ба навіть подеколи бабралася в кишенях Штефі, сподіваючись відшукати там дрібні гроші. Час від часу ці надії справджувалися, й українка сама собі нараховувала та виплачувала моральне відшкодування.

П’ятниці

Доповзаючи до останнього дня тижня, Ната почувалася висотаною і розбитою. Заледве не силою примушувала себе зібратися та дотиснути цю п’ятиденку. Аби скоріше отямитися, вмикала великим пальцем ноги, яку виставляла з-під ковдри, тумблер на програвачі, що його купила задешево під час різдвяного розпродажу. Зі вмонтованих гучномовців лунав промовистий джаз, глибоко виспівувала Елла Фіцджеральд. І хоч починалася композиція сутужно-млосно, за мить чорношкіра королева джазового співу врізала таких «синкоп», що Ташу підкидало на ліжку, зривало й несло коридором до ванної кімнати. Жінка, жваво підтанцьовуючи, вмивалася, чистила зуби, на ходу перекушувала бутербродом та виривалася з хати. Першої своєї робочої п’ятниці, пробігши три поверхи, зрозуміла, що не вимкнула програвач, хотіла повернутися, але, махнувши рукою, залишила все як є.

— Я Таша! — зніяковіло представилася українка, вперше побачивши флегматичну Ельку з величезним пузом.

Німкеня була вагітна на шостому місяці, але живіт переконував, що вона вже десь на півроку переносила дитину. Він був просто гігантських розмірів. Елька Штраубе разом із чоловіком Готфрідом мешкала у старезному будинку в затишному провулку недалеко від станції метро Шьонеберг. Обоє — юристи. Пан Штраубе практикував на нейтральній території, у своєму офісі на Вільгельмштрассе, а його дружина, ясноока і схожа на дитину сорокарічна Елька, зважаючи на свій стан, приймала відвідувачів у квартирі.

Ті, що приходили до фрау Штраубе за юридичною порадою, очікували своєї черги, сновигаючи повз Наталку, яка рачкувала під столом чи диваном. Вони голосно здоровкалися, а Таша вказувала їм напрямок руху. У помешканні ніколи не зачинялися двері. «Прохідний двір!» — лаялася про себе Наталка, витираючи ганчіркою сліди, залишені останнім відвідувачем.

— Ташо! — кричала Елька з кабінету, та так, що українка вже готова була кидатися до телефону, аби викликати «швидку допомогу» до породіллі. — Ташо! — ще раз надривно верещала юристка, а прибиральниця хапалася за слухавку. — Ташо! Принеси чаю… Мені й панові…

«Хух!» — голосно видихала Кулібаба, йшла до просторої кухні, аби підготувати все для чайної церемонії.

Елька була прихильницею всіляких чайних прибамбасів. Тому перше, чого вона навчила нову служницю, — заварювати й подавати у правильний спосіб напій. Численні полиці й шафки кухонного вмеблювання були вщент забиті різними сортами чаю — чорними, зеленими, сірими та білими, з великим лататим листям і дрібненько нарізаним, з додатками духмяних трав та ягід. Декілька бляшанок вважалися сокровенними. З них Елька просила заварювати лише в особливих випадках. Для візитерів призначалося декілька пакунків із доволі дешевим листям. Таша нашвидкуруч запарила дві скляночки й понеслася до кабінету.

— Забагато працюєте! — дозволила собі висказати власну думку, коли Елька, відкинувшись на спинку м’якого фотеля, спочивала. Українка мостила їй під ноги подушки.

Таша говорила це, бо знала, що Елька почне розповідати про справи. А почути, хто тут буває, означало полоскотати собі нерви, до того ж трохи відпочити від гарування.