Наталка Доляк - Гастарбайтерки

Перекусивши хот-догом, Наташа пішла оглядати старожитності. Роздивляючись химерну напіврозвалену споруду, почула позаду себе рідну мову.

— Не хочу я тут ходити. Їдьмо додому, — гундосив жіночий голос.

— Завжди ти так, як сидимо вдома, ти канючиш: «Поїхали мандрувати». Виїдемо — давай додому, — відгавкнувся чоловік.

Наталка повернулася до незнайомців зі щирою усмішкою.

— Привіт! Я також із України, — була впевнена, що земляки зрадіють зустрічі зі співвітчизницею.

Натомість пара насупилася, і чоловік, і жінка скидалися на бобрів. Молодичка виглядала років на тридцять, а її обранець був чи не вдвічі старший. «Буває й таке», — згадала Наталка свій зв’язок із Павліком. Першою відгукнулася жінка.

— А ми не з України. Ми з Португалії, — неочікувано всміхнулася та простягла руку. — Віра Кривда. А це мій тато Іван Іванович.

Розговорилися. Виявилося, що ці двоє мають легалізацію в Португалії. Зараз оце мандрують. Трохи грошей назбирали та й вирішили прогулятися Європою. Саме були дешеві тури до Італії.

— Завтра вже поїдемо назад, — сказав зморений батько.

— Давай сьогодні, тату, — зарюмсала товстенька перезріла дитина. — Не можу я вже тут лазити.

— А що в Португалії? Добре платять? — поцікавилася Наталка.

— Як кому, — відповів чоловік і вже мав іти, як спинився й запросив Наталю на вечерю.

Віра зраділа й по-дружньому підморгнула Наталці. За вечерею просто неба, яка входила в кошторис туру панів Кривд, виявилося, що Іван Іванович вдівець і він шукає собі подругу.

— Ну, щоб нагодувати могла, попрати, таке інше, — пробурмотів, запихаючись біфштексом.

— Та я заміжня, — пояснила Наталка, яка до цього часу розповіла Кривдам про свою роботу в Італії.

Раптом дочка й тато залилися сміхом. Нареготавшись, пояснили, що дядько шукає подругу не як сексуальний об’єкт, а помічницю, служницю, робітницю. Мовляв, ви нам сподобалися, якщо ваша ласка, то просимо гостинно до нашої оселі за господиню.

— Лише без інтиму! — пришкулив око старий.

Наталка не тямила себе від щастя. Ну потрафило[34], так потрафило. Вона вже й не сподівалася щось заробити, припускала навіть, що повернеться не сьогодні-завтра до непутящого чоловіка, а тут бац! — і таке. Саме у цей час задзвонили дзвони на римських соборах.

— Це знак! — сказала Ната й підняла келих із дешевим вином, яке на радощах замовила власним коштом.

Купувати квитки й діставатися місця нового працевлаштування Наталка Кулібаба мала своїм ходом. Португальці летіли літаком. Таких розкошів Ната собі дозволити не могла, по-перше, через економію, по-друге — документики в неї не були придатні до того, аби показувати їх різним службам — від митних до прикордонних. А автобус домчав мандрівницю до нової країни напрочуд швидко. Доволі комфортно й повчально було їхати через матінку-Європу. Трохи жаліла себе, думала: «Ну, якого біса мене носить цим старим світом? Чого не повернуся до законного чоловіка? Грошей трохи йому накидала… Мабуть, будинок уже готовий для того, аби у ньому жити… А як же мрія? Дитинка? На дитинку потрібно багато грошей…»

Проїхали Францію, промчали Іспанію й дісталися Португалії — сонячної країни, оспіваної багатьма мореплавцями й п’яницями. Наталчині теперішні роботодавці мешкали не аби де, а в самому Лісабоні, колисці європейської цивілізації. Вийшовши на автостанції, відчула, як приємно полоскотала вухо українська, якою говорили випадкові перехожі в неї за спиною. «Багато наших приїжджає», — подумала. Наталка дотягла важкого наплічника до потрібного будинку, вдивляючись пильно в шматок паперу, що його вручив ще в Італії Іван Іванович.

Кривди мешкали в добротному кварталі Лісабона, у громаді Сан-Вісенте-де-Фора. Як згодом дізналася Наталка, місто поділялося на понад півсотні парафій. Їхня належала до першого міського району.

До обов’язків Наталки входило тримати невеличку квартирку дона Йвана у належному стані, прати, готувати й виконувати інші забаганки хазяїна в такому ж дусі. Борони Боже від будь-яких проявів сексуального домагання. Наталя спала в окремій кімнатці. Квартира мала незвичне планування, розділялася на дві частини. В одній мешкав батько, в іншій — дочка з Наталкою. Платили хазяї справно, що й казати. Сам Іван Іванович керував невеличким будівництвом, а Віра стригла собак у спеціалізованій перукарні для домашніх тварин. Дівчина виявилася ще тією балакухою, Наталці навіть видавалося, що її батечко найняв для дочки «вуха». Адже легалізована в Португалії українка Вірочка Кривда не вельми поспішала вивчати плутану португальську мову, а відтак поговорити їй не було з ким.