Борис Грінченко - Серед бурі

А хто ж за те відбуде гасло? Га?

Се видно вже: відбуде кару свідок.

Еч, зрадниця! І вигадала як,

Щоб підвести під смертну кару батька!

Оксана

Присуджено, що свідок - хто б не був -

Із города без кари має вийти…

Каратимуть мене за діло се…

Я, тату, вмру…

Пилипенко

Ти вмерти хочеш? Нащо ж?

Оксана

Щоб жив Василь, бо винна ж я...

Пилипенко

Та що ж

Тобі тоді, чи він живий, чи мертвий,

Коли сама ти вмреш? Не тямлю я…

Оксана

Чи попущу ж, щоб він умер за мене?

Та хоч би й він зробив усе,- й тоді

За його я радіючи умерла б,

Щоб тільки жив.

Пилипенко

Дурниці ти плетеш…

Я не піду. Про се й балакать годі!

Оксана

Ой, таточку, зласкавтеся ж бо ви!

Пилипенко

Зласкавиться? А ти до мене мала

Сю ласку? Га? Від мене ти втекла,

Покинула задля коханця батька!

Оксана

До шлюбу ви мене із Зороховським,

З старим, гидким хотіли силоміць

Тоді вести,- я ж Василя любила…

Я не могла: се ж зав'язати світ…

Пилипенко

Ти не могла, а я тепер не можу,

То й буде так,- нехай він умира!

На милого ти батька проміняла,

Тепер же знов розмінюйся назад:

Коханця ти свого віддай за батька.

Оксана

Ой, таточку, ой, не кажіте так!

Благаю вас... навколішках благаю…

(Стає навколішки й обнімає йому коліна).

Послухайтесь! Тяжкий-важкий сей гріх

З душі мені зніміте ви!... Зніміте!..

За мене хай не умирає той,

Кого люблю і хто не винен, тату!

Пилипенко

Сказав, що ні, то й годі вже про се!

Оксана

Ні, таточку, не може се так бути...

Він хоче відійти, вона не пускає.

Стривайте ж бо!.. Ні, не тікайте ви!..

Послухайтесь!.. Та зрозумійте ж, Боже!..

Се ж, тату, кров... вона впаде й на вас!..

Впаде - і там, перед престолом Божим,

Волатиме вона на нас обох...

Згадайте-бо - і ви ж бо, тату, винні!..

Ой, Боже мій!.. Де слів мені знайти

Таких палких, щоб серце ваше зимне

Зогрілося й озвалося добром?

Я йду на смерть... я скоро перед Богом

Стоятиму й благатиму за вас,

Щоб він простив усі гріхи вам, тату...

А є ж у вас вони,- згадайте ви! -

А я їх всі куплю своєю кров’ю.

Пилипенко

Облиш те все! Устань, кажу тобі!

Я не прошу тебе благать за мене.

Не хочу я, щоб і вмирала ти;

Хай він умре: ти молода ще, гожа,-

Тобі знайду такого чоловіка

Багатого і пишного, що будеш

В розкошах ти... та при тобі і я…

Оксана

(встає.) Ой, господи,- нема у його серця!..

Лясковський увіходить. Уздрівши його, Оксана швидко оступається і стає за хату, то він спершу її не бачить.

Лясковський

А ти ще тут? Ну, вмовились про все:

Уранці ми потратим Коваленка,

А потім ви, все військо, враз до брам,-

Вже я звелю, щоб вам їх одчинили...

Пилипенко

Ану стривай, бо ми тут не самі.

(Показує на Оксану.)

Лясковський

А хто ж то є?.. Ге, пані Василева!

А я ж звелів не випускать її!

Пилипенко

Мені ж чому ти не сказав про неї?

Лясковський

Не думав я, щоб тут вона була…

Що ж свідок? Га?

Пилипенко

Деінде хай шукає.

Лясковський

Коли вже так, то треба, щоб вона

Відсіль назад до міста не верталась,

Бо чула все і бачила,- тепер

Пошкодити вона нам може в справі.

Пилипенко

То замкнемо її.

(До Оксани.)

Іди сюди!

(Іде до неї, бере за руку й веде.)

Оксана

(пручаючись.)

Не хочу я!.. Пустіть мене!..

Пилипенко

Не бався!

(До Лясковського.)

Держи її, я поки відімкну.

Лясковський держить Оксану за руки, Пилипенко відмика. Оксана хоче випручати руки.

Лясковський

Та нуте-бо, ви не пручайтесь, пані!

Не зробимо лихого вам: ви тут

Посидите до завтрього, та й годі,

А завтра вас до себе я візьму.

Оксана

Пустіть!.. Пустіть!

Б'ється в його в руках, він її держить за стан.

Лясковський

От бачите, й мені

Бог погодив хоч трошки вас обняти,

А ви тоді казали - ні та й ні!.. А гарно як!..

(Дужче її тулить до себе.)

Пилипенко

(відімкнувши.)

А ну її сюди!

Лясковський

Посидьте ж там!

(Упиха Оксану до хати, хоч вона пручається. Пилипенко замикає.)

Отак-о добре буде!

Тепер же ти веди мене назад,

А то й мене так замкнуть, як Оксану.

Та козака якого ти пришли

Сюди, щоб він беріг її.