Щ
Щастя
Це те, до чого людина постійно прагне. Це те, що попереду, міраж, дивне відчуття. Мати крихту щастя можна тоді, коли ти робиш добро і направду допомагаєш комусь.
Ю
Юність
Я був щасливим піонером і щасливим комсомольцем. Босоноге дитинство, вчився спочатку в своєму селі, потім ходив у сусіднє село. Я був дитиною старших батьків – вони давали мені волю, аби лиш вчився. І я вчився та займався спортом – футбол, волейбол, біг…
Коли усвідомили, що почалося доросле життя?
Я готувався, що мені дадуть золоту медаль, але її дали доньці першого секретаря райкому партії.
Тоді я зрозумів, що життя дуже цікаве. Я відмовився брати атестат зрілості – мені його тільки потім передали.
Я
Хочу побажати собі добра і щастя, здійснення того, чого мені ще не вдалося здійснити.
В «Анкеті Пруста» є таке запитання: що б ви сказали, якби зустрілися з Богом?
Я би вибачився за те, що я такий.
Ірина Славінська
Із книжки «Противні строфи»
2005
Де той тяжкий метал?
Де колисливий колос,
Що був у пеклі дня
Подією з подій?
Де голос із душі,
Де фальші ні на волос?!
Іржавий голос мій.
Бляшаний голос мій.
Противні ці слова
В противні пнуться строфи,
Бо вчаділа душа
Й не творить вже дива…
Та над проваллям днів
У пеклі катастрофи
Остання все ж надія —
На слова…
Газова камера біля Кремля, або російська домінанта
Жорстокі до свого народу
До чужих ще жорстокіші
Меншиков у Петра
Чи Жуков у Сталіна
Уславлені полководці
Російської домінанти
Диктують мораль по сьогодні
Газуйте панство газуйте
Убийте десятки чеченців
І сотні своїх беззахисних
Своїх вистачить алкоголіки
А чеченці плодючі мов кролики
Газуйте вперед господа
Аби велика Росія
Лишилась великою
Вся в шершнях груша шелестюча,
Аж кожна грушка – вся дзижчить,
Бо ж груша вся – медяна туча
Пахучим золотом пахтить.
Летить у небо, чаду повна.
Там дятли й сойки – смоктуни,
І перепілка, й пташка жовна —
Мчать в небо грушею вони.
І я так заздрісно за ними
Десь на вершечку на краю
За грушевими медяними
В бенкеті літа літо п’ю…
Вона портретом стоїть на вікні
Біля неї вірменський коньяк і віскі
Китайський женьшень і цуйка
румунська
Може здригнуться її Леонардові ніздрі
І проявиться суть її чоловіча?!
Так тяжко зводиться земля,
Немов каліка після глуму.
В снігах бинтовані поля
Снують свою калічу думу.
Вставай же, веснонько, вставай,
Зневіру кляту кинь під ноги.
Вже квітень, мамо, не змерзай,
Збери свій дух і скарб убогий.
Вставай, рідненька, треба йти,
А то доб’ють закляті друзі…
Ще сонце в мареві сльоти
На верболозах спить у лузі.
А він – він з нами. Як завжди
Неволю двигає старезну!
Олесь нас на труди вродив,
Олесь нас розверта на весну!
А жайвір скоро вже струну
Туди до нього нам покаже.
Тож, браття, серцем на весну —
Хай в кризі мерзне серце враже…
Хто хоче бути елітою,
Приходь в елітарну світлицю.
Хто хоче – приходь з півлітрою,
Хто може – приводь молодицю.
Зустрінеш у Яцківа Ситника,
Комісаренка й Костюка,
Трьох бомжів, а трьох не видко,
Трьох кагебістів родом з Чека.
Й мені помагає освіта ця,
Куди мене часом заносить…
Світлиця од розуму світиться.
Шукаєм консенсус – знаходимо нонсенс…
А з нонсенсу знову – в атаку на істину
Завершує все це келих вина.
Знайшли ми нарешті істину істинну:
In vino veritas, мабуть, вона…
Ця бабера
Мегера
Гера
В одній сфері колись була
мастаком.
І чіплялась
по молодості
за кожного хера,
Ноги закліщуючи
замком…
Тепер стала
Святенницею…
Неосвоєна сфера…
Темперамент вогненний
аж рве вудила!
Тепер тяжко батожить
кожного Люцифера,
Кому здуру по молодості
сласно дала…
Читать дальше