Іван Драч - Сатирикон. Поезії

Де той тяжкий метал?
Де колисливий колос,
Що був у пеклі дня
Подією з подій?
Де голос із душі,
Де фальші ні на волос?!
Іржавий голос мій.
Бляшаний голос мій.

Противні ці слова
В противні пнуться строфи,
Бо вчаділа душа
Й не творить вже дива…
Та над проваллям днів
У пеклі катастрофи
Остання все ж надія —
На слова…

Жорстокі до свого народу
До чужих ще жорстокіші
Меншиков у Петра
Чи Жуков у Сталіна
Уславлені полководці
Російської домінанти
Диктують мораль по сьогодні
Газуйте панство газуйте
Убийте десятки чеченців
І сотні своїх беззахисних
Своїх вистачить алкоголіки
А чеченці плодючі мов кролики
Газуйте вперед господа
Аби велика Росія
Лишилась великою

Вся в шершнях груша шелестюча,
Аж кожна грушка – вся дзижчить,
Бо ж груша вся – медяна туча
Пахучим золотом пахтить.

Летить у небо, чаду повна.
Там дятли й сойки – смоктуни,
І перепілка, й пташка жовна —
Мчать в небо грушею вони.

І я так заздрісно за ними
Десь на вершечку на краю
За грушевими медяними
В бенкеті літа літо п’ю…

Вона портретом стоїть на вікні
Біля неї вірменський коньяк і віскі
Китайський женьшень і цуйка
румунська
Може здригнуться її Леонардові ніздрі
І проявиться суть її чоловіча?!

Так тяжко зводиться земля,
Немов каліка після глуму.
В снігах бинтовані поля
Снують свою калічу думу.

Вставай же, веснонько, вставай,
Зневіру кляту кинь під ноги.
Вже квітень, мамо, не змерзай,
Збери свій дух і скарб убогий.

Вставай, рідненька, треба йти,
А то доб’ють закляті друзі…
Ще сонце в мареві сльоти
На верболозах спить у лузі.

А він – він з нами. Як завжди
Неволю двигає старезну!
Олесь нас на труди вродив,
Олесь нас розверта на весну!

А жайвір скоро вже струну
Туди до нього нам покаже.
Тож, браття, серцем на весну —
Хай в кризі мерзне серце враже…

Хто хоче бути елітою,
Приходь в елітарну світлицю.
Хто хоче – приходь з півлітрою,
Хто може – приводь молодицю.

Зустрінеш у Яцківа Ситника,
Комісаренка й Костюка,
Трьох бомжів, а трьох не видко,
Трьох кагебістів родом з Чека.

Й мені помагає освіта ця,
Куди мене часом заносить…
Світлиця од розуму світиться.
Шукаєм консенсус – знаходимо нонсенс…

А з нонсенсу знову – в атаку на істину
Завершує все це келих вина.
Знайшли ми нарешті істину істинну:
In vino veritas, мабуть, вона…

Ця бабера
Мегера
Гера
В одній сфері колись була
мастаком.
І чіплялась
по молодості
за кожного хера,
Ноги закліщуючи
замком…
Тепер стала
Святенницею…
Неосвоєна сфера…
Темперамент вогненний
аж рве вудила!
Тепер тяжко батожить
кожного Люцифера,
Кому здуру по молодості
сласно дала…