Микола Хвильовий - Досвітні симфонії

Не витримав, хапнув сорочку
І голкою стьобнув притьмом
І ниток білії рядочки
Вперед, вперед! бігом, бігом!..

Мліти в полум’ї вік, без кінця
По машинах очима плигать,
Верещать, як мале порося,
Все полапать, пізнать.

У обіймах гартованих днів
Розправляти залізні м’язи,
Повну діжку червоних огнів
По шляхах і по стежках носить.

В краєвидах сичать, шелестіть
І сягати відважно вперед.
Шлаків золотом світ запалить,
У повітрі хапаючи мед.

О життя, громострільний коваль,
І ти, кузня – земля громовиць,
Я, ваш син, – хуртовина і сталь,
Ваша міць.

Рудії соняшні м’язи
В обіймах міцно тиснуть-тиснуть…
Але вагу я цю носив,
Як сурма срібноструйну пісню.

Гнідої спеки оберемок
Лежить у мене на спині,
І в далечінь неначе йдемо
З тобою, золотий паліє.

Куди? Навіщо це!
Лиш би туди, за обрій чалий…
…Я вдарив ще раз топірцем
І грюки лунко поплигали.

Цок! Цок! по цвяшках
На підошві стежки дві —
Це я вам —
Чобітки.

Не дивіться, що я плюну,
Розітру, як скло блищить.
А який, який я юний
В цю веселу мить.

Аж по лікоть голі руки:
Праця в хаті, а важка…
Цитьте, йдуть до мене з бруку…
Цок-цок! по цвяшках!

……………..

Пальці правої в живиці —
Сучу дратву я, шарпак,
Але очі – зоряниці,
А на серці – мак.

Віск пролинув
Раз і… два.
І зігнув я знову спину —
Пара буде ще нова.

Шило в шкіру зашилив я,
Дратва шиє, шаркотить,
Шепіт в шварі… Шив я, шив я —
Швидко в шевні все біжить.

Раз-два! Раз-два!
Пара буде ще нова!
На колодці маю чобіт,
Прошу тих, хто з смаком робить,