Борис Олійник - Таємна вечеря

У центр свого головного удару Олійник поставив «п’яту колону» — особливе поріддя, яке веде Україну на світові торги. Поріддя це, котре претендує на лаври Мойсеїв, виросло з тих, хто ще вчора вірно служив одним ідеям, а сьогодні, ставши під нові знамена, з тим же завзяттям продає і совість, і друзів, і свій народ. Поет не просто попереджає про підступність «п’ятої колони», він ставить коммутантів у одну шеренгу з Іудою: «Нас вони учора продавали, вас вони узавтра продадуть». І так само гнівно обрушується на вічне українське гречкосійство, невміння постояти за себе, намагання «одсидітись у вербах»:

Олійник уміє писати поезію оголену, як шабля. Але його ніколи не покидало вміння видобувати з найпростіших реалій життя високу філософію буття. Коли я читаю його «Роздум» (Із народного), мене не покидає два відчуття — як він уміє вибудовувати простісінький, здавалося б, ліричний сюжет, і яку брилу-думку заховує в ньому. «Стою на асфальті у лижі озутий. Чи лижі не їдуть, чи сам я безпутній?» Ну, а опісля — з лиж пересадили на ролики. Прямо в багнюку. І знову — чому ж ті ролики не ідуть до раю? І тільки дядько, з ярмарку ідучи, розсудив усіх: чи ви й справді, хлопці, зібрались на роликах в поле?! «Так це ж нам пораяли радники мудрі». Тут урок не тільки в тім, щоб жити своїм розумом. Тут урок глибший — жити в злагоді з природою і розумом. Картинка з сьогоднішнього політичного життя? Безумовно. А вірш — не на день минущий. Людство повторює помилки. Поезія-притча має всі підстави ввійти в класику, може, не стільки завдяки політиці, скільки з причин її образного вирішення, де образність із тих, що ніби з живих уст людини. Але сьогодні вона звучить як звинувачення усім нам, а системі — передусім.

Олійник раз-по-раз звертається до того явища, яке буйно розквітло в останнє десятиліття, — конформізму. В його прицілі не тільки коммутанти, а й ті, хто «вибігали з мітинга на мітинг», «викричали славу марноті». їхні гасла «спритні примазенки», як свої, збувають «два за три». «З прапорів пошили камізельки у два кольори, два кольори». До незалежності, виявляється, ведуть уже «вчорашні конвоїри» «в’язнів честі —лицарів пречистої душі». Найстрашніше ж те, що за ними слухняно, слід у слід, ідуть ті ж, учора ще чисті, люди... Поет дуже хотів би, щоб з них постав народ, але дійсність є така, як є. Саме з цієї глибокої думи народилася блискуча поема «Трубить Трубіж», де зійшлися лицарі української історії з сьогоднішніми баришниками, де сама історія стає на двобій з новою руїною.

І в поезії, як у публіцистиці, Борис Олійник — лідер духовного опору режиму. Як художник значний, котрий мислить категоріями вічного, він ставить нинішню ситуацію в Україні у контекст світової історії, він бачить вихід, він подвигає нас до нього, і тоді з’являються образи Христа й Іуди, і тоді оживає мотив Таємної вечері як образ того, що зробили з Україною, і як надія на воскресіння. Всією пристрастю слова поет утверджує: Україна воскресне, але воскресити її можемо тільки ми самі. Роботою, Совістю, Служінням Правді.

Борис Олійник ніколи не бавився в дисидентство, і коли вже виступав проти офіціозу, то лише виходячи з інтересів народу і своїх морально-етичних засад. Так було, коли він першим ще в сімдесятих повстав проти будівництва промвузла в Каневі, біля усипальниці Шевченка, Що загрожувало не тільки святині, а й усьому заповідному довколишньому середовищу.

Тепер його похвалюють за мужність, навіть удостоїли звання Почесного громадянина Канева. А тоді поета піддали такому обстрілу, починаючи від Москви до канівських властей, що вже заходило до притягнення Олійника до суду за те, що він, мовляв, став «на шляху прогресу» і «відбирає в людей роботу».

З такою ж принциповістю він пішов проти течії в оцінці подій на Балканах. З початку 90-х Борис Олійник побував на всіх фронтах Боснії-Герцеговини, розвінчуючи натівську сатанізацію сербів.

Коли почалися варварські бомбардування Косово і всієї Югославії, поет не тільки осуджував агресію з відстані, а вирушив у саме пекло війни і довів на неспростовних фактах, що спровокована ця бойня не задля захисту албанців, а з метою вгніздити натівську базу в Приштині. Нинішні події в Косово, що під егідою Альянсу перетворилося на суцільну мафію, де терористи добивають останніх сербів, повністю потвердили Олійникову позицію.