Іван Котляревський - Енеїда [Энеида]

Що ваш первак грушевий квас! – квас, на виготовлення якого йшли груші-дички.

Завійниця од неї вхопить – завійниця – гострий, пекучий біль у животі.

Що не доспиш петрівськой ночі – Петрівка – середина літа, коли ночі найкоротші. Тягнулася Петрівка з дев'ятого тижня після пасхи до 29 червня (за ст. ст.).

Те по собі я знаю сам – єдине місце в поемі, де І. Котляревський прямо говорить про своє особисте, інтимне. В молоді роки він був дуже закоханий у дівчину, аде одружитися з нею не зміг. Так і прожив усе життя неодруженим.

Один був Турн, царьок нешпетний – нешпетний (пол.) – непоганий. У Вергілія Турн – цар італійського племені рутулів, підкореного римлянами. Земля, де жило це плем'я, звалася Лаціум; столиця Ардея. Турн – небіж цариці Амати, дружини Латина.

Вся строфа побудована на прислів'ях одного змісту: «Не кажи «гоп!», поки не перескочиш». Одна житейська мудрість, вивірена досвідом поколінь, подається ніби під різними кутами зору, варіюється – з якого боку не глянь, а правда таки лишається правдою. Придивившись ближче, можна вгадати в складі строфи кілька прислів'їв безсумнівно народного походження: «Ніхто не знає, що його чекає», «Не розгледівши броду, не лізь у воду», «Поспішиш – людей насмішиш», «Коли чого в руках не маєш, то не хвалися, що твоє», «Перше в волок подивися, тоді і рибою хвалися». Однак з прислів'ями та приказками в «Енеїді» справа стоїть так, як з піснями в «Наталці Полтавці», – в ряді випадків не можна певно сказати, де пісня народна, а де – автора п'єси.

І ждали тілько четверга – тобто чекати слушного дня для такої важливої справи, як сватання. Такими днями вважали вівторок, четвер, суботу. Понеділок, середа, п'ятниця – важкі дні. Олександр Потебня, згадуючи пісню «Я в середу родилася, горе мені, горе», пише: «…Але четвер, здається, легкий день: «Не тепер, так в четвер»; в багатьох місцях сватання починають в четвер або в суботу» (Потебня А. А. О доле и сродньїх с нею существах. – Харьков, 1914. – С. 193.).

Капуста шаткована – на відміну від січеної звичайним ножем, ріжеться на тонкі довгі смужки спеціально для цього пристосованим ножем.

М'ясопуст – дні, коли за приписами церкви дозволялося їсти м'ясо. Троянці, поки добралися до царства Латина, настільки вибилися із запасів, що мусили тамувати голод немудрими та малопоживними пісними наїдками, поширеними серед посполитих – бідняків та козацької сіроми. Серед цих наїдків:

Рябко – страва з гречаного борошна і пшона, в назві вгадується іронічний підтекст – для Рябка, мовляв.

Тетеря – страва з розведеного борошна або товчених сухарів.

Саламаха – страва з рідкого гречаного тіста, в піст на олії, а то й просто не засмажена. В складеному Миколою Гоголем словничку до «Енеїди» Котляревського читаємо: «Саламаха – борошно житнє або пшеничне, киплячою водою розведене з додаванням солі і варене доти, поки увариться подібно до густого киселю» (Гоголь Н. В. Полн. собр. соч. – М., 1952. – Т. 9. – С. 499).

Носатка – старовинна череп'яна посудина з ручкою і довгим носиком-жолобком. Щось подібне до нинішнього кофейника. Служила також мірою для рідини. Бували носатки місткістю до трьох відер і більше (на зразок античних амфор).

Що деякий і хвіст надув – тут у значенні: помер.

Піярська граматка – найпоширеніша шкільна граматика латинської мови в Польщі другої половини XVIII – першої половини XIX ст. Мала також значне поширення на Україні та Білорусії. Для цих регіонів друкувалася в Бердичеві при католицькому монастирі. Назва «піярська» походить від католицького чернечного ордену піарів, члени якого, крім звичайних для ченців обітниць, зобов'язувалися безплатно навчати молодь, звичайно ж, у своєму католицькому дусі. Орден мав свої школи як в Польщі, так і на зайнятих Польщею українських землях.

Полуставець – молитовник з місяцесловом, святці (календарний список християнських «святих» та свят на їхню честь), обов'язкова приналежність тогочасних шкіл. Назва походить від одного з типів старовинного письма – півуставу.

Октоїх (восьмигласник) – книга, в якій містилися церковні співи на весь тиждень, розписані на вісім голосів (лат. осtavа – вісім).

Тройчатка – нагай на три кінці.

Субітки – в суботу звичайно школярі повторювали перед дяком-бакаляром все, що вони вивчили протягом тижня. Хто не все знав чи не твердо відповідав, того карали різками. А то й всім підряд давали «пам'ятного». Жила традиція «суботнього дня» довго, мало не до кінця XIX ст.