Іван Котляревський - Енеїда [Энеида]

В німецькім фуркальці була – тобто, в платтячку; фуркальце – від фуркало – дзиґа.

Волове, кінне і піхотне – тут в один ряд з кіннотою і піхотою поставлені воли, які тоді були тягловою силою в обозах.

І ввесь був зібраний повіт – повіти введені на Україні після скасування полкового устрою у 1782 р. Приблизно відповідали сотні, а як на сучасний адміністративно-територіальний поділ, – приблизно районові.

Пиріг завдовжки із аршин – аршин – давня міра, дорівнює 0,711 метра.

І соли кримки і бахмутки – див. коментар: І, 30.

Рація (вітальна промова) троянського посла близька до тарабарщини, до якої вдається Сівілла, прощаючись з Енеєм (IV, 1 – 2). Але у її мові – сильний елемент народного просторіччя (це ж сільська баба), а у посла, який щойно вчився латинської мови, – макаронічна мішанина української мови з латиною. Ось промова посла в дослівному перекладі латинських слів і виразів:

…Будь нашим меценатом – Меценат (кінець І ст. до н. е.) – багатий римський аристократ, покровительствував митцям, сам займався літературою. Утворив гурток при своєму дворі, до якого входили Вергілій і Горацій. Звідси меценат – багатий, впливовий покровитель.

Макаронізмами пересипана тільки офіційна, «протокольна» частина промови посла (строфи 46 – 47) – урочисте представлення свого пана і церемоніальне пошанування другої високої сторони. Переходячи до переліку й роздачі подарунків сімейству царя, посол залишає латинь.

За Хмеля виткався царя – походить від народної примовки: «За царя Хмеля, як людей була жменя», тобто дуже давно.

Ось скатерть шльонськая нешпетна – тобто з Шльонська, Сілезії (див. коментар: II, 60).

Її у Липську добули – Липськ – Лейпціг, на той час великий торговий центр європейського значення. З України на знамениті лейпцігські ярмарки відправлялися чумацькі валки з пшеницею, іншими товарами, а звідти привозили тканини, металеві вироби, предмети розкоші.

Либонь, достались од пендосів – пендоси (від новогрец. – п'ять) – лайливе прозвище греків. Троянські посли розподіляють між членами царської родини три подарунки, які звичайно дарує добрий чарівник казковому героєві; килим-самольот, скатерть-самобранку, сап'янці-скороходи або самоходи. Не випадково – першій Лависі, яка незабаром стане причиною великих незгод і війни. Натяк посла на майбутнє заміжжя Лависі підхопить у своїй відповіді Латин ( «…може і в рідню вступлю»).

Хазяйка добра, пряха, швачка – вища оцінка батьками, рідними, близькими дівчини на виданні. Похвала «хазяйка добра» недарма далі конкретизується словами «пряха, швачка». Швачка включає в себе також поняття «добра вишивальниця» (в народній поезії «шити-вишивати» – синонімічна пара; напр.: «Одна дала нитки, друга полотенця, Третя шила, шила-вишивала, Для козака-серця»). В умовах патріархального укладу з натуральними формами господарювання більшість речей домашнього вжитку здебільшого виготовлялися господарем та його сім'єю. Майже в кожній хаті ткали полотно і шили з нього одяг. А вишивка була найпоширенішим способом прикрасити тканину. Вишиванням на Україні займалися майже виключно жінки. Для цієї роботи використовувалась кожна зручна нагода: досвітки та вечорниці, на які дівчата збиралися довгими осінніми та зимовими вечорами, і години відпочинку від польових робіт – навесні та взимку. Готуючись вийти заміж, кожна дівчина, як правило, повинна була мати багато різних вишиванок.

Шпундрі з буряками – свиняча грудинка, в інших рецептах – порібрина (частина туші, що прилягає до ребер), підсмажена з цибулею на сковороді, а потім зварена в буряковому квасі разом з нарізаними буряками і заправлена борошном.

Потрух в юшці – страва. Спосіб приготування: «Гусячі лапки, крила, печінку, нирки, пупки скласти в каструлю і варити; коли закипить два рази, очистити, покласти цибулі, зернистих ячних крупів і подавати» (Маркевич. – С. 159).