Іван Котляревський - Енеїда [Энеида]

У 10 – 14-й строфах цікавий з історико-етнографічного боку погляд на риси національного характеру ближчих і дальших сусідів українців, переважно як він відбився в українському фольклорі. Починається з гумористичної, з гірким присмаком самохарактеристики українця, потім ідуть поляки, росіяни, прусаки (німці), австрійці, італійці, французи і т. д.

По нашому хахлацьку строю – українських козаків за довгі чуби на голові – оселедці – прозвали «хохлами» (прозвище, певне, з'явилося десь у XVII ст.). Потім воно поширилося на всіх українців.

Бровар – пивовар.

Бовкун – упряжка з одного вола. Бовкун – ознака бідняцького господарства.

І «не позвалям» там забуде – тобто право вето. Польська шляхта на державних сеймах мала право відхилити проект будь-якого законодавчого акту вигуком «не позвалям!». В останній період існування феодально-шляхетської Польщі як самостійної держави (період загострення боротьби між великими магнатами і шляхтою та ослаблення влади короля) право вето майже паралізувало діяльність вищих державних інституцій. Агапій Шамрай у статті «Проблема реалізму в «Енеїді» І. П. Котляревського» висловив слушний здогад, що тут Котляревський «натякає і на причини, що призвели до розрухи сильну колись державу. Котляревський згадує в зв'язку з цими подіями і роль українських народних мас у боротьбі проти панської Польщі у XVIII ст., двічі називаючи славного ватажка селянського повстання Максима Залізняка» (Котляревський І.П. Повне зібр. творів: У 2 т. – К., 1952. – Т. 1. – С. 41).

Чуйка – у поляків верхній чоловічий одяг, шинель.

Жупан – у поляків відомий з дуже давніх часів верхній чоловічий одяг, щось близьке до сучасного піджака. Знали жупан і на Україні, як верхній чоловічий одяг заможніших верств, аналогічний сучасному пальтові.

Москаль – бодай би не козою Замекекав з бородою – москаль – тут: росіянин. Так десь у XVII ст. прозвали українці російських стрільців ніби за прийняті в них гострі бороди.

А прус хвостом не завиляв – солдати прусської армії носили перуку із заплетеними назад кісками – мов хвостик. Характеристика Пруссії – опори феодальної реакції і мілітаризму в Європі – просто навдивовижу глибока та історично конкретна. І. Котляревський був очевидцем запобігливої політики переможеної Наполеоном Пруссії. Коли писалися ці рядки «Енеїди», прусський король і юнкерство були слухняними слугами французького імператора, дещо пізніше (у 1812) брали участь у війні з Росією; після поразки у цій війні приєдналися до антифранцузької коаліції, потім – до реакційного Священного союзу, спрямованого на збереження абсолютистських режимів у Європі.

Дойда, Чухрай – тут у значенні: клички мисливських псів, хортів.

Цесарці – австрійці, піддані цісаря Австрійської імперії. Після того як у кінці XVIII ст. припинила самостійне державне існування Польща, до Австрійської імперії відійшла частина українських земель. Характеристика австрійців Котляревським, так само як і пруссів, то, власне, характеристика армії, а не строкатого за національним складом населення «клаптевої» імперії.

Цирцеї служать за гусар – гусари – легка кіннота в російській та ще деяких європейських арміях. Мали яскраву, розцяцьковану форму на угорський зразок, були своєрідним втіленням військових корпоративних доблестей.

Iталiянець же маляр – захожі італійці на Україні і в Росії були звичайно музикантами, малярами, будівничими, взагалі людьми мистецтва. Цiкаво порівняти зображення італійця в поемі «Енеїда» і у творі іншої доби й iншої літератури – романі класика німецької літератури Томаса Мана Чарівна гора» (1924). Один з героїв роману – італієць Людовіко Сеттембріні – людина мистецтва, складна і суперечлива особистість. У даному разі нам важливо відзначити, що для головного героя «Чарівної гори» німця Ганса Касторпа його вчитель Сеттембріні – типовий італієць, у національному характері якого, з погляду іноземця, є щось від комедіанта. Сеттембріні наділений прозвищем Шарманщик, яке раз по раз з'являється протягом усього роману.

Так багато місця, як українцям (цілу строфу), в «Енеїді» приділено ще одній нації, яка в ту епоху була на авансцені світової історії, – французам. Тут бачимо не тільки іронію. Неприхильне ставлення до Великої французької революції (1789 – 1794) і наступних подій: воєн Директорії (1795 – 1799), приходу до влади Наполеона Бонапарта, потім безперервних наполеонівських воєн – виражене в коментованій строфі ясно. Правда, в літературі про Котляревського були спроби довести, що він мав на увазі тільки післяреволюційний період французької історії, але легко переконатися, що дана строфа цього не підтверджує. На якого владику «лаяли» французи – добре відомо: на короля Людовіка XVI, що його змела з французького трону революційна хвиля і який згодом був гільйотинований. І все ж погляд Котляревського на французьку революцію можна правильно зрозуміти, тільки пам'ятаючи про його стійкі демократичні переконання, про численні факти зв'язків з близькими до декабристів колами. Він не міг не співчувати лозунгові французької революції «Свобода, рівність, братерство!»