Леся Українка - Кассандра

Правда й щастя!
Як легко ти паруєш їх, Креузо!

Чого тобі, Кассандро? Ти, здається,
забула вчора в мене веретено?
Креузо, пошукай…

Не треба, сестро.
Не буду я ні прясти, ані ткати.
Жалобні шати маю, а на покрив
смертельний ти сама давно напряла,
не знаю тільки, чи доткати встигнеш.

До чого ти се кажеш? Я на ложе
для Гектора новий готую плат.

Я тільки се й кажу.

Наш владар в полі
зустрівся з Ахіллесом.

Ох!… І що ж?!

Здається, він його перемагає.

Та хто кого?

Наш владар Ахіллеса.
На брамі Поліксена аж зомліла,
побачивши, як Ахіллесу скрутно.

От безсоромна! то вона не брата,
а мірмідонця стежить?!

Андромахо,
на неї Мойра наложила руку.
Не ти найнещасливіша у світі,
тож не суди нещасних. Вдів багато,
а межи братом вибирати й милим
не часто мусить жінка.

Що ти кажеш?
Ти, наче п'яна, помішала в купу
і правду, й вигадку…

Вино з водою
помішані стають одним напитком.

Ну, що, Левке?

Не посилай мене
на браму, владарко…

Кажи, що сталось?

Нічого ще не сталось… я не можу…
Ох, сам Арес пустився б утікати,
не то що смертний…

Що ти жебониш?
Хто ж утікає?

Владар наш… твій муж…

Неправда! Як ти смієш?…

Не поможе
твоя рука проти правиці Мойри.

Геть, геть, зловіснице! Се ти, ти винна,
коли то правда, що говорить сяя!
Ти одібрала Гектору одвагу,
зламала дух зловісними речами,
убила віру й певність. Бо ніколи
мій Гектор не втікав від бойовиська,-
надію ніс, приносив перемогу
і славу. Але ти надію вбила
проклятими словами: «Помста й смерть!»
Бери ж на себе сором і неславу,
що брат нещасний з бою принесе!

Якби приніс хоч їх, я прийняла б.

Ох, Андромахо, як я палко прагну,
щоб не були мої слова правдиві!

Якби ти тільки їх не вимовляла
і не труїла нас, то й не було б
лихої правди. Не вгасав би дух.

Зрікаюсь, Андромахо, я зрікаюсь
тих слів зловісних.

Пізно вже, Кассандро,
вже дух погас.

Ох! і життя погаслої
Ой, горе! що робити? Я те бачу!
Я бачу: Ахіллес прудкий женеться,
а Гектор упадає… страх і сором
його підбили, а не меч Пелідів.

Ні, ти сама була б зо всього винна,
не страх, не сором і не меч, а ти,
отруйнице, коли ти правду кажеш!…
Ох, що ж вони не йдуть? Я більш не можу…
тих звісток ждати… Я піду сама…

Я не кажу, нічого не кажу,
нічого не віщую… Тільки бачу!
Осліпніть ви, зловісні очі!…

Горе!
Поліг наш владар від меча Пеліда!

Не страх, не сором і не меч, а я
своєю правдою згубила брата…