Леся Українка: Кассандра

Ох, так, на те війна:
убити брата, потім заручити
сестру за себе…

Брат давно убитий,
і я його зовсім не пам'ятаю,
та й Ахіллес тоді зовсім не знав,
кого він убивав.

Та ми те знаєм.
І, певне, Ахіллес того не знав,
що в той же час, як він шукав послів,
щоб їх послати у свати до тебе,
твій брат, наш Гектор, саме раду радив,
щоб запалити кораблі ахейські.
В той час, як ти оці квітки з гранати
у кучері вплітала, Гектор наш
думливу голову шоломом зброїв.

Так що? Він мірмідонців не зачепить,
то й Ахіллесові про те байдуже,
як і мені.

Чи ви те чули, сестри?
Мій Гектор, кажуть, заколов Патрокла.
Се ж Ахіллес Патрокла мав за друга
найпершого…

Ой, горе! кров і помста!
Оце твій шлюб, нещасна Поліксене!

Ой!

Поліксено, де жалобні шати?

Безумна, що ти робиш?

Андромахо,
сестра по братові жалобу носить,
вдова по мужеві бере ще глибшу,
а сирота загине в сповитку!

Зловіснице, бодай ти заніміла!

Чом ти мені одразу не сказала,
що горе близько? Може б, я могла
затримать Гектора…

Ох, Поліксено,
я завжди чую горе, бачу горе,
а показать не вмію. Я не можу
сказати: тут воно або он там.
Я тільки знаю, що воно вже є
і що його ніхто вже не одверне,
ніхто, ніхто. Ох, якби тільки можна,
то я б сама те горе одвернула!

Та й одвернула б, якби ти сьогодні
сказала Гектору: не йди на бій.

Вже ж ти це знала, - чом же не сказала?

Хоч би й сказала, - хто б мені повірив?

Та як же й вірити, коли ти завжди
не в пору й недоладно пророкуєш?

Віщуєш горе завжди, а чому
й від кого прийде горе, не говориш.

Бо я того не знаю, Поліксено.

То як ми можем вірити словам?

То не слова, я все те бачу, сестри,
що говорю. Я бачу: Троя гине.

Чому? Від кого? Хто її зруйнує?
Атріди? Ахіллес?

Не знаю, сестри.
Я бачу тільки: Троя погибає,
і шлюб дочки Пріама з Ахіллесом,
червоним від крові троянських мужів,
ганебний шлюб не врятував би Трої.
Живі вино готують на весілля,
мерці волають: «Крові дайте, крові!»
…Ох, скільки крові чорної я бачу!
І батько наш коліна обіймає
катам своїх дітей… Я чую крик…
ридає, плаче, скиглить, виє, виє…
То наша мати!… Я пізнала голос!…

Боги всесильні, одберіть їй мову!

Підіть на браму ви, Левке й Хрізе,
іди й ти, Айтро; по черзі вертайтесь,
поглянувши на бій і розпитавшись,
про Гектора мені звістки приносьте.

Чому ти, владарко, сама не підеш?
Не так би сумувала, подивившись,
як твій герой воює ворогів.

Не можу я, Клімено, я боюся
іржання коней, брязкоту мечів,
і куряви, і крику, а найгірше
того смертельного співання стрілі
Як я те чую й бачу, то здається
мені, що то повстав з безодні Хаос,
що ні людей нема вже, ні богів,
а тільки смерть панує самовладне.
А як не бачу лютої війни,
то й не боюся, і тоді я вірю,
що Гектора ніхто не подолає,
бо він герой понад усіх героїв.

Се правда, владарко! Щаслива жінка,
що може про свойого чоловіка
таку сказати правду…