Валентин Кудрицкий - Втомлені гори

І звідки такий він з’явився?
25.2.2002 р.

КЕРМАНИЧ
Що ті думають магнати,
Що хотять нас залякати,
Може думають вони –
Що пройшли часи війни?
Ні! Війна була і буде,
Де тиранствують Іуди,
Де живе грабіж, обман,
Де керманичем – наган.
22.7.2001 р.

ЗАСЛУЖЕНІ
Ані в Кучми, ані в слуг,
Ані честі, ні заслуг,
Мало, що із горла преться,
Так й за пільги він ще б’ється.
Чим тобі не кашалот?
"Хай не спить,– мовляв, – народ".
В нас, щоб мати нагороду,
Тре’ буть ворогом народу.
– А народ?
– А що народ?
Йому можна й дулю в рот!
13.4.2000 р.

ІДУ ДО НЬОГО
Все більше і більше розум ясніє,
А тіло і серце все більше німіє,
Очі не бачать, вуха не чують
Слів тих чарівних, що душу хвилюють.
Що це: кінець чи початок нового?
Йду помаленьку я, певно, до Нього.
12.11.2001 р.

НЕМА ТАЛАНТУ
Не дав Господь талант мені брехати,
Тому й не можу я над світом панувати.
7.7.1994 р.

ДИКИЙ ТУР
– Нині виживе не щедрий
А хутчіше – жлоб з жлобів.
Так, пробач мені кохана,
Рідний уряд захотів.
А як жінка те почула,
Застрочила тут же вмить:
– А якщо почався ринок,
І мені пора платить!
–А за що, які заслуги,
Ти ж не вариш, не переш?
– А за те, що так як нічка –
"Дуньку" приступом береш.
– Розлучись, чого гвалтуєш,
Нічого з садистом спать...
В світі стільки "безробітних,"
Тільки свисни – прибіжать...
Тут дружина схаменулась,
І примкнула свій базар:
– Хочеш ти мене позбутись,
Щоб ходить самому в бар?
Щоб гулять, як тур у лісі?
Тут, браточок, не хитруй!
Ну, а фігу ти не хочеш?
Краще вже мене... гвалтуй!
12.1.1992 р.

ЗНАЙШЛИ ПРИЧИНУ
Вже й собаки гавкать перестали,
У селі хоч діжкою коти,
Люди всі забули вже про сало
Й про шикарні київські торти.
Як раніше вже не ходять в гості,
І бояться вийти за поріг,
Бо сьогодні майже в кожній хаті
Замість пляшки – вила і батіг.
Генофонд держави вимирає,
Люди вже давно всі у журбі,
Нація з лиця землі зникає,
Може й справді винні голубі?
24.7.2000 р.

МУЗЕЙ В УНІВЕРСАМІ
Якщо у вас віднімуть гривню,
Ви, певно, будете кричать,
А то хіба, скажіть, не рекет
Щотижня ціни піднімать?
Вже страшно і в сільпо зайти,
Ніби там скрізь, де ступиш, міни,
Бо магазини вже в музеї
Перетворили нові ціни.
Колись ходили в магазин
Купить баранини, свинини,
А нині йдуть, немов в музей,
Щоб подивитись на картини.
26.6.1992 р.

ДО ТИХ, ХТО МИСЛИТЬ
О, люди, сестри і брати!
Усі, хто ще хоч трохи мислить,
Не вірте, люди, брехунам,
Які над правдою повисли.
І не дрімайте, і не спіть,
Бо проспимо і Сонце й Місяць,
Й якщо боятись будем їх –
Нас всіх уб’ють або повісять.
Бо їм не треба вільний люд,
Їм тре’ раби або рабині,
Щоб міг усіх їх перегнуть
І так сказать… в любу хвилину.
А тих вгодованих бичків,
Отих, що нашим світом крутять,
Давно пора віддать під суд,
І хай самі той стронцій дудлять.
Не вірю я у комунізм,
Так як не вірю в справедливість,
Бо комуніст і чорта "з’їсть",
Аніж комусь він зробить милість.
А партії – і в нас, і в США –
То справжній зговір проти людства,
Щоб легше фей було дурить,
Бо жить не можуть без розпутства.
28.4.1990 р.

ДЯКУВАТИ ВЛАДІ
– Спасибі новій владі, –
Сказав Максиму Гліб, –
Що є ще в магазині
Перловка й чорний хліб.
І хоч крупою тею
Можна й ворон стрілять,
Зате став мільйонером,
І вільним, так сказать.
І хоч не завжди ситий,
Зате, ого! Орел,
І воду п’єм заморську
З українських джерел.
Травлю я анекдоти
Про все вже і про всіх,
Щоб це було в Союзі,
Хіба ж таке б я смів?
А те, що в нашім шлунку
У всіх уже бурчить,
То ж, вибачте, потрібно
І шлунку відпочить.
Зате що хочу можу -
У вічі всім сказать,
І навіть Президента
До мамочки... послать.
І я вже не боюся,
Що вишлють в Магадан,
Бо ж в нас свобода слова,
А я сьогодні – пан...
Печи вже, що захочеш,
Тебе не стануть бить,
То як же нову владу,
Скажіть нам, не любить?
Кричи вже скільки хочеш,
Хоч лобом бий в паркан,
Й ніхто тобі не скаже,
Що ти, браток, баран...
22.10.1992 р.

ЗАГАДКА
Я не ораю й не пасу,
Зате їм сир і ковбасу.
21.5.1997 р.

ЖЕБРАКИ
Людей, якщо сказать між нами,
Ніби створили жебраками,
Щоб ми, відтоді як родились,
То щось у кожного просили.
У Бога, щоб гріхи простив,
Яких ще ти і не робив,
Бо як любов вважать за гріх,
То це хіба, скажіть, не сміх?
За гріх, вважаю, буть злодієм,
Але злодії – всі живуть,
Читать дальше