Валентин Кудрицкий: Втомлені гори

Необхідно нам,
Щоб хвости не чистить,
Не крутить волам.
Батько всяк старався
Й все робив для нас,
Тільки б закінчили
Хоч десятий клас.
Потім нас направив
У великий світ
Всього, що одягнутих,
Молодих, як цвіт.
Ні багатств, ні слави
З нас ніхто не мав,
Та зате освіту,
Розум батько дав.
З цим от і поїхав
Київ штурмувать,
Й так ото і став я
В місті працювать.
Йшли-спливали роки,
Мов із гір вода,
Як зробив я кроки
Ближче до Дніпра.
Ось я на будові –
Штукатур-маляр,
А колись по слову
Я читав буквар.
Писав я з римами й без рими,
Як вмів – і вздовж, і впоперек,
Але пробачте, люди милі,
Який же з мене ще поет?
А тому, може чути в змісті
Прийдеться нотки негативні,
То знайте: коми не на місці –
Вони у цьому всьому винні.
Закінчив десять, та й понині
Як треба синтаксис не знаю:
Знак треба ставить в середині,
А я його поставлю скраю.
Отож, якщо я вам потрібний,
То напишіть в мій край лісний:
Пролетарська, двадцять, бачите,
Номер не складний.
А кому? Мене там знають –
Дім, що в Ірпіні,
Й Валентином називають
Там мене всі дні.
Ну а прізвище – Кудрицький,
Бо кудрявий сам,
І на цьому, добрі люди,
Шлю привіт свій вам.
28.5.1959 р.

ІДУ ХРЕЩАТИКОМ
Який величний ти сьогодні,
Мій красень-Київ і Дніпро,
І люди, що ідуть з роботи,
Які будують в нас метро.
Ідуть Хрещатиком дівчата,
І кожна з них, як в полі цвіт,
Ну хто від них щось бачив краще,
Як їм було по двадцять літ?
15.7.1958 р.

ОСІНЬ ПУШКІНСЬКА
О, як люблю я, друзі, осінь,
Тумани сиві і дощі,
Коли втомивсь за літо промінь
Й ледве торкається душі.
Коли журлива горобина
Немов пригнічує тебе,
Сумною робиться ліщина,
Холодним небо голубе.
І від пори пожовкле листя,
І від капусти в полі пні,
Які завжди, як баба Христя,
Про сум нагадують мені.
15.7.1958 р.

ПРАЦЬОВИТИЙ
Кожен лишає на землі:
Хто розум, а хто ступу,
А інший, той, що тільки їсть,
Неначе гору – купу.
Ну, проїв ти дачу,
Ну, проїв ти дом,
Навалив ти купу
Гарну під вікном.
Хто не йде – любується:
– От так вже гора,
Видно, що людина
Трудова була.
Видно зразу: хлопець
Працьовито жив,
Бо хіба ж ледачий
Стільки б навалив?
27.2.2007 р.

ЩОБ БУТЬ ПРЕЗИДЕНТОМ
Тому й не став ти Президентом,
Що ти не був інтелігентом.
19.4.2007 р.

КАМІННЯ ПРОТИ ЗЛА
Я пишу для друзів і знайомих,
Для дітей, онуків і рідні,
То ж, скажіть, чи можу я лукавить
І співать відспіваним пісні?
Проти честі й правди не попрете,
А якщо хтось скаже: "це не так" –
Він в мені відчує свого ката,
Бо за правду буду, як Спартак.
Я пишу для тебе, Україно,
Не за гроші, не за ордени,
А щоб люди ніжно посміхались
І раділи голосно вони.
Щоб держава наша молоділа
Від Карпат до самого Донця,
І людина щоб завжди раділа,
А не озиралась без кінця.
Я пишу не гімни для начальства
І не оди спритненьким ділкам,
А якщо і гімни, то народу,
У якого не душа – а храм.
І слова мої – то не бахвальство,
То – каміння проти сили зла,
Проти тих, що люд наш обікрали,
Й проти тих, що совість підвела.
Бо якби писав для кровопивців,
То давно б вже був на висоті
Тій, де всі і покидьки, і вбивці,
І нові непризнані святі.
19.1.2003 р.

МОНСТРИ
Помре колись людина
Проста і працьовита,
І замість неї монстри
Появляться сердиті.
І будуть нас ще більше
Душити і гнобити,
Бо що чекати можна
В державі від бандитів?
9.9.1992 р.

КАПІТАЛІЗМ
По дорозі, мов скаженний
Мчить до нас капіталізм.
І направо, і наліво
Тиче дулі всім під ніс.
По державі нашій мчиться
Ніщо інше, як кошмар.
От тобі і регіони,
От тобі і ідеал.
Хто без сорому і честі –
В того вілла вже і став,
То ж чи може в Бога вірить
Той, хто люд наш обікрав?
17.4.2007 р.

ЯНИЧАРИ
Над нами, куди б не сягнули в блакить –
Все небо, і небо, і поле пашить.
Всі пишуть про те, як листочки тремтять,
Але не про те, чому люди мовчать?
Як шефа нема – то хоробрі такі,
Що рот не закриєш хустинкою, ні!
А варто їх шефу з’явитись в вікні –
Як тут же відразу стають, як німі.
Стоять перелякані, мов боягузи,
Які – так як тільки – так зразу й в рейтузи.
– Чому? – я запитую, – ви замовчали,
Немов не тутешні ви, а – яничари?
Чи то наші люди і спраді чудні?
Коли ж в них проснуться вже справжні півні?
12.10.2001 р.

БІЛА ЖУРБА
Я тебе виловив з віків,
Бо цього дуже я хотів,
І от ми стрілися з тобою –
Як білий лебідь із журбою.
Читать дальше