Валентин Кудрицький - Планета Х

Як ще здорові й молоді.

А як вже виросли ті дітки,

В дітей заводиться іржа,

Запам’тай, що в тій кошарі

В якій живеш ти, вже – чужа.

А чоловік – твоя опора,

І це ти вічно пам’ятай,

Отож, роби як він говорить

Й ніколи це не забувай.

А тому хочу й ще порадить,

У кожного в житті є ціль,

А ваші принци і принцеси –

То обоюдна ваша біль.

3.12.2012 р.

НАЙБІЛЬШЕ СВЯТО

Говорять, жінка – то потворство,

І що-де жінка, там біда,

І що вона уся з притворства,

А честі й сліду в ній нема.

Говорять, що жінки – пірати,

І що найбільше в світі зло,

І що з-за них одні розтрати,

Яких із нас не знав ніхто.

Що там, де жінка – пересуди,

І що з-за них завжди розбій,

І що з-за них страждають люди

Від агресивних їхніх дій.

Кому з-за них не доставалось?

О, де такий є чоловік?

Нехай підніметься, хоч гляну,

Прости мене, двадцятий вік!

Від них інфаркти і «комізми»,

Від них і холод, і вогонь,

Від них душевні катаклізми,

Нехай би хоч яка в вас бронь.

І все ж, при всіх їх негараздах,

О, Боже, ти мене прости!

Та щастя більшого і свята

Ніде без жінки не знайти.

15.5.1988 р.

ТАЄМНИЧІ ДВЕРЦЯТА

Ну відкрий в той храм дверцята,

Де сховала кавунцята,

І до тих п’янких півкуль

Дай наблизитись впритул.

Дай напитись того щастя,

Що сховала в жупані,

Й дай хоч ніч полюбуватись

Тими цяцьками мені.

Бо як сам знайду ту «чачу»,

То за себе не ручусь,

Весь твій храм перелохмачу,

Та свого-таки – доб’юсь.

26.6.1987 р.

ДИВНИЙ НАРОД

Я дивлюсь на світ сучасний,

І на наших всіх панів,

Скільки стало завидющих

Й ненажерливих чинів.

Які тільки те і мріють,

Щоб когось з нас обдурить,

Мов, без того в нашім світі

Неможливо вже прожить.

Я дивлюсь і сам не вірю,

І куди це світ іде?

Чому всіх вже душить жаба,

Якщо краще хтось живе?

Навіть й тих, якщо відверто,

В кого вже і з горла пре!

Ось пригляньтесь до багатих –

Чим багатший – більш гребе.

А народ ні бе, ні ме.

26.1.2013 р.

ДЕ ЦВІТУТЬ ТЮЛЬПАНИ

В лісі, де цвітуть тюльпани,

Чую вітер аж гуде,

А дівчата очі п’ялять,

Та ні жодна в ліс не йде.

Вітер грає на цимбалах,

Аж кружиться голова,

От би ту, що в міні юбці,

Ну хоч би на тиждень-два.

24.8.1976 р.

І СОРОМНО, І ТРИВОЖНО…

І соромно якось й тривожно,

Й причини ніяк не збагну,

Чому як зустріну красуню,

То ніби на подвиг іду.

21.3.1957 р.

НА ІМЕНИНАХ

Якось Катря вихвалялась, –

Що вона багата,

І що в неї, як в Хрущова

Величезна хата,

І що друзі в неї знатні

І на іменини

Як приходять, то дарують –

Ледь не лімузини.

Якось й я прийшов до Каті

В дім, оббитий гратами,

І весь час спостерігаю

За тими багатими.

Ось прийшов жидок носатий,

Видно, що багатий

Бо привів з собою Сару

Ледь не на всю хату.

Ось і другий вже припхався

І по хаті ходить,

І очима, як сова

По кімнаті водить.

Третій теж – таке ж нещастя,

Привів свого брата,

І це всі вже подарунки,

І вже повна хата.

Я постояв, подивився,

І гукаю тата:

Кожен те бере з собою,

Чим багата хата.

Потім я дістав червінця

Щоб заграли Ліста,

Ні одного українця,

А вже й ніде сісти?

Тільки я хотів уходить,

Ось і Катерина.

– Щось не бачу ні одного

В тебе лімузина.

Отакої! – посміхнулась

Катря через хату.

Де ви бачили, щоб жид

Подарив вам Ладу?

20.4.1976 р.

ПОГЛЯНЬ НА ПОЛЕ ЦЕ, КОХАНА

О, глянь на поле це зелене

Й згадай як ріс колись тут дуб,

Наблизь свою красу до мене

І посміхнись хоч краєм губ.

Давай згадаємо минуле,

Про наш веселий сьомий клас,

Коли мене ти обманула

Уперше і в останній раз.

Наблизь свою красу до мене

І хоч разочок посміхнись,

Невже зустрілись ми для того

Щоб вже навіки розійтись?

Поглянь на поле ти зелене,

І посміхнись, хоч краєм губ,

Наблизь свою красу до мене,

Якщо тобі я й справді люб?

2.4.2013 р.

БРЕХНЯ НА ЗАКУСКУ

На Катюшу, що з контори

Кажуть – балалайка,

Бо любила вихвалятись,

Що знатна хазяйка.

В холодильнику у неї –

Кури та ковбаси,

Що привозять їй за втіху –

Різні ловеласи.

І що, мов за шури-мури,

Рятуй мене Боже!

Їй такі приносять кури

Що й піднять не може.

Стільки в хату наносили

Що вже й ніде стати,

А як гості за стіл сіли