Валентин Кудрицький - Планета Х

Та як гарно хто попросить,

І не хочу, то даю.

Ну, а тим, які не просять,

Я нічого не кажу,

Ногу на ногу закину

Посміхаюсь і сиджу.

Як на вулиці скрізь тиша,

Ніби в Божому саду,

То дівчата повсідають

Всі у хлопців на виду.

Хай сидять вони й радіють,

Нічого впиратися,

Адже треба колись й хлопцям

Теж порозважатися.

13.9.1974 р.

ТИ НЕ ЖАЛІЙ!

Ти не жалій за тим, чого не має,

Й чого не вернеш – не жалій,

А те бери, що взять ще можеш,

І, навіть, – гарненьких повій.

12.5.1983 р.

ТАК В ЖИТТІ БУВАЄ

Дуже часто так в житті буває,

Що вже хлопець сотню перебрав,

Ну, а він і ще якусь шукає,

Бо не ту, як бачите, він взяв.

І буває й навпаки частенько,

Й того, що прогнали мужика,

Інша його тут же підбирає,

Ще й готова збуцать гопака.

Бо, якщо душа проголодалась,

То підійде будь-який, яка,

Тільки б була попочка гарненька,

І щоб не брикалася вона.

30.8.1974 р.

ЧОМУ ТЕБЕ НЕМАЄ?

Напиши, чому мовчиш ти?

Де й коли тебе чекать?

І чому тебе немає

В час, як я лягаю спать?

17.10.1974 р.

ТРИ ТОПОЛІ

Ой, як гарно в нас надворі

Ясне небо голубе,

І коли ще на розхват ми,

І ще хочуть всі тебе.

А навколо роси й роси,

Й де не глянеш, там – вогні,

Ну, а ми йдемо в покоси,

Що на плавнях, на Десні.

Сонце вже давно проснулось,

Над ставком туман димить,

Я ж як гляну на кохану, –

Вся душа вогнем горить.

Сонце вже давно проснулось,

Де не глянеш – чудеса,

А на полі три тополі

Підпирають небеса.

30.8.1974 р.

КИРПАТА

Я дивлюсь на ту кирпату,

Що іде з відром з гори,

Ой, і гарна була б мати

Для моєї дітвори.

8.5.1983 р.

А НА ДУШІ НЕВЕСЕЛО

А на душі невесело ні трохи,

Давай, мій друже, вірші почитай,

Щось про Дніпро, та про дівочі охи,

Про Україну, та веселий гай.

Чомусь наш світ до всіх я вже ревную,

Тому й не можу відірвать очей,

І кожну жінку, як свою, цілую,

Й не проти з кожною зіграти я в хокей.

20.5.1957 р.

НЕ ПО МЕНІ ЖИТТЯ СПОКІЙНЕ

Не по мені оті провали,

Якщо по правді вам сказать.

І не потрібні нам похвали,

Якщо нема кого кохать.

3.3.1957 р.

ПРОШУ ПРОБАЧЕННЯ

Прошу пробачення, бо більше

Уже не можу я мовчать,

Навколо нас одні красуні,

А от нема кого кохать.

5.3.1957 р.

І ЩЕ Б ТАКУ

Ніби привид жінка мчиться,

Й де не глянеш – скрізь вогні,

Аж земля з-під ніг іскриться,

От би ще таку мені.

6.3.1957 р.

ЩО ТО ЗА ЧОЛОВІК?

Що то, скажіть, ви за мужчина,

І що ви скажете йому?

Якщо йому давно за двадцять,

А він не знав ще ні одну?

10.9.1974 р.

ВОНА ЙОМУ ДИВИЛАСЬ В ОЧІ

Вона йому ласкала вуші,

А він дивився і мовчав,

І, ніби груші, що на груші,

Він їй цілунки дарував.

9.9.1974 р.

ДУМКИ, ЯК ВОВКИ

Вже й морщинки із лоба звисають,

А душа молода-молода,

А думки, як вовки, поглядають,

От би тільки скоріше прийшла.

23.7.1970 р.

ДАЙ, БОЖЕ, СИЛИ!

За кожний день приходиться бороться,

За кожний день, аби прожить,

А серце ледве-ледве б’ється,

А ще б хотілося пожить.

Та, видно, демон смерті преться,

Немов диявол на поріг,

І кожен день до мене пнеться,

Щоб свій всадити в мене ріг.

Бо в кожного своя робота,

Свій мед, свій солод, свій полинь,

Ну, відпочинь, моє ти горе,

Ну, відійди, або десь згинь.

О, дай мені, мій Боже, сили

Все що задумав написать,

А потім вже, як все напишу,

Можеш й до себе забирать.

18.12.2012 р.

ПРО ЛЮБОВ І РОЗУМ

Якби красу людських відносин

З любов’ю взять перемішать,

Та ще й в сріблі, як в срібних росах,

Разом хоч трішечки скупать,

І кинуть кожному з нас в душу,

Щоб в ній загралося вино,

Я уявляю – скільки б п’яних

В ту б ніч на вулиці було.

10.1.1977 р.

СПІВАЮТЬ СОЛОВ’Ї

Кожен день про тебе мова,

Серце просить: – Дай її!

А по полю ходить осінь,

Ніби бусел по стерні.

4.10.1978 р.

КВІТИ МОГО КОХАННЯ

Шелестять квітки мого кохання

І цвіте під вікнами герань,

Звідки я беру своє натхнення,

І тепло усіх своїх бажань.

1.10.1978 р.

ЩОБ НЕ ЗАЗНАВАВСЯ

Гриць хваливсь: – У мене сила,

Як у того крокодила.

Одруживсь. І Гриця мила

Тут же поглядом убила.

10. 1.1979 р.

ЯК ПОГЛЯНУ Я НА РІЧКУ

Як погляну я на річку,