Валентин Кудрицький - Планета Х

У полі роси появились,

А в них веселий зорецвіт.

О, як би в тому полі квітів,

Де квітне люпін і осот,

О, як би я хотів добратись

До ваших всіх живих красот.

І в тому полі самоцвітів

Зробити всім вам свій уклін,

І непомітними стрибками

Ваших торкнутися колін.

О, Боже, скільки ж у вас зваби,

О, Боже, скільки в вас красот,

Що хочеться усі їх взяти

І разом всі схопити в рот.

І з ними так розкошувати,

Неначе в Божому раю,

Та тільки жаль, пора – вмирати,

Хоч я ще ніби і стою...

Душа втомилась вже боротись,

Де не торкнись, усе болить,

Нехай простять усі подруги,

Яких не встиг ще долюбить.

Але я всім вам обіцяю,

Як в Новий світ я попаду,

То через сотню – другу років

Прийду і всіх вас долюблю.

Коли приходить час прощатись,

Й тебе чекає інший світ,

Ну що ще можу вам сказати? –

Любіть, кохайтесь і живіть.

Ніхто за це вас не осудить,

За ваші мрії голубі.

Отож, чим більш даси ти людям,

Тим більш дадуть й вони тобі.

1.9.1974 р.– 20.12.2012 р.

ДИРЕКТОР

Всім директор платить гроші,

Тільки – не своїм робочим.

8.5.1983 р.

НА ПРОГУЛЯНЦІ

Коханці із коханками сміялись,

Петляючи свої сліди,

А варт було зустріть знайомих,

Як розбігались хто куди.

А ми з дружиною гуляли

Але – не бігли взад-вперед,

Бо від людей ми не ховались

Неначе ті, що крадуть мед.

Тому ми йшли і посміхались,

Й про щастя думали давно,

Вони ж петлялись під ногами,

Мов хтось розкидав доміно,

А під вікном скрипіла слива,

Бо хтось любов у когось крав.

– Скажи мені, а ти щаслива? –

Я у дружини запитав.

– Судить про щастя не збираюсь,

І мірять на один аршин, –

Так, я щаслива і пишаюсь

Що в мене ти завжди один.

17.11.1974 р.

НАЙКРАЩІ ПОДАРУНКИ

О, ні, як був я молодий,

Мені й тоді вже не хватало,

Бо, якщо чесно, хоч убий!

Скільки б не брав – було їх мало.

Тому весь час я йшов вперед,

Як ганстер в полі романтичний,

То в драматичний, то в балет,

Де був народ той еротичний.

Всім посміхався, всіх любив,

Ну що сказать я людям мушу,

Я їх ніколи не дурив,

І їм не ліз, як інші, в душу.

Я все життя жінок кохав,

І дарував їм поцілунки,

Бо знав, що для жінок вони

То є – найкращі подарунки.

7.1.1994 р.

А СОСНА ХІХІКАЄ

Гріється під хатою

Ясен там, де віз,

Щоб на Місяць глянути,

Він на тин поліз.

А сосна хіхікає,

Аж земля гуде:

Хто ж тебе, красунчику,

Там на небі жде?

28.5.1983 р.

СВІЖИЙ ВІТЕР

Ну й набридла вже дружина,

Особливо літом,

Ой, як хочеться дихнути

В полі свіжим… вітром.

5.10.2012 р.

ЯК ПРИЙДЕ ЛІТО

Сміється май вишневим цвітом,

Гукає жайвір на поля,

А вже по полю ходить літо

А поруч з літом йде – маля.

28.5.1983 р.

А ЛИСТЯ ПАДАЄ

У всіх бажання жити довго,

Та скільки в світі не живіть,

Однак колись прийдеться вмерти,

Й забуть навіки про живіт.

Яке бажання буть здоровим

У цих людей, що ледве світ –

Вони уже біжать по росах,

Бо хочуть жить багато літ.

Вони від старості втікають,

Яка за ними вже біжить,

Але хіба вони не знають,

Що старість вже не зупинить.

2.6.1983 р.

ДИВЛЮСЬ В ТВОЇ ОЧІ

Дивлюсь, немов на нові двері –

В очі твої,

Вони ж, неначе на папері,

Такі сумні.

Дивлюсь на те диво,

Немов на вогні,

Як п’яний на пиво,

А дурень на пні.

І поки твій вогник

Нам грітиме кров,

То житиме доти

І наша любов.

20.10.1987 р.

НЕНАДІЙНЕ ПОХМІЛЛЯ

Захмелів від кирпатої вроди,

Похмелиться б оце, тільки де?

Бо я поки прийду із роботи,

То хтось інший «похмілку» знайде.

21.1.1984 р.

ЧИ ЧУЛИ, ЯК ДРОЗДИ СПІВАЮТЬ?

Чи ранком ви були в саду?

Чи чули, як дрозди співають?

Які чекають Божий день

А потім десь й самі зникають.

23.6.1992 р.

ДІТИ У КОЖНОГО СВОЇ

Діти у кожного свої,

І в кожного свої є вади,

Одним всміхаються й чужі,

А інші і своїм – не раді.

9.6.1978 р.

НАД СТАВКОМ ТУМАН

Весь горизонт у надвечір’ї

Від Сонця ген почервонів,

А вранці, як проснулись звірі,

Ліс теплим променем горів.

Пугач проснувсь і засміявся,

Щоб кожний, хто ще спить – вставав,

А сам за кущиком сховався,

Й весь ранок з небом загравав.

Ведмідь, як глянув на те диво,

Як тут же він на дибки став,

А заєць в полі так сміявся,