Валентин Кудрицький - Планета Х

Що в бідного аж хвіст відпав.

17.11.1978 р.

КОЛИСКОВА

Всім доброї ночі,

Приємного сна,

Щоб всім вам приснилася

Тепла весна.

А ще хай присниться

Вам мавпа, барсук,

Ведмідь гімалайський,

І дурень-віслюк.

Ой, баюшки-баю,

Хто рано засне,

До того у гості

І зайчик прийде.

12.9.1974 р.

С.С.

Скільки ж ти, тварюко,

Розвела сімей,

І в батьків відбила

Ти скількох дітей?

Скільки ж їм принесла

Горя сучка ця,

Шляючись по місту

В пошуках кінця.

4.10.1978 р.

МОЇЙ УКРАЇНІ

Замучена, засмучена,

Та ніжна, як весна,

Вкраїно, моя матінко,

Яка ж ти чарівна!

А скільки в тебе щедрості,

А скільки доброти,

Що ладна всіх зігріти

І всім щось дати ти.

Тому ото і преться

До нас усе дермо,

Аби відвести душу

Й пограти... в доміно.

8.5.1983 р.

СВІЖИЙ ВІТЕР

Ти завжди, як свіжий вітер,

Що цілує в полі квіти.

Може б й ти мене, мій Грицю,

Хоч разок повів в пшеницю!

Ми говоримо про вітер,

Де живе він? Кажуть – в квітах?

Та і справді, щоб не квіти,

Звідки б взявся свіжий вітер?

18.6.1990 р.

ХТО СЕБЕ ПОВАЖАЄ

Хто себе сам поважає,

Той людей не ображає,

Й все під себе не гребе,

Трохи й іншим залишає.

8.6.1978 р.

НЕ ВІР КАТАМ

Ти не вір катам ніколи,

Хай бояться нас вони,

Хочуть? – щоб ми їх вважали,

То хай будуть – теж людьми.

24.5.1992 р.

ТРИНДА-РИНДА

– То ти їдеш, то не їдеш,

А то геть втікаєш,

Нащо ж хлопцю обіцяєш,

Те, чого не маєш?

Ой, ти дівчино-дівчино,

Що ж ти наробила?

Де ж ти свою тринду-ринду,

Скажи, загубила?

– Що я вам сказати маю,

Я й сама не знаю,

Пішла з хлопцями до гаю,

Аж ринди немає.

Що там було як гуляла,

І сама не знаю,

А як ранком я проснулась,

Аж ринди – немає,

– Що ж ви, хлопці, мовчите всі?

Годі вже стояти!

Бо пора вже тринду-ринду

В дівки пошукати.

Довго всі її шукали,

Де барвінок в’ється,

А вона там... притаїлась

Й з їх усіх сміється.

– Ой, ви, хлопці, ой, ви хлопці,

Що сталося з вами?

Що не можете знайти вже

Й ринду між ногами.

19.12.2012 р.

ПОЕТ І ПОЦІЛУНОК

Заговорила, посміхнулась,

І все від серця відлягло,

А ще десь із півгодини

Все кипіло і ревло.

Що таке душа поета?

Скільки тре’ для щастя їй?

Сотні тисяч поцілунків,

І поет – навіки твій.

23.12.1992 р.

ОЙ, В САДОЧКУ

Ой, в садочку під горою,

Де чайка літає,

Сидить хлопець з дівчиною

І в неї питає:

– Ой, чому ж ти, моя люба,

Про мене не дбаєш,

І від мене, так як вечір,

Ти кудись літаєш?

Я б від тебе не літала,

І тебе б кохала,

Якби тільки твоя мати

Про те все не знала.

Над лісочком, над ставочком

Чаєчки літають,

А вже дівки самі дають,

І в мам не питають.

3.9.1974 р.

ЯКЩО ВИ ЗАКОХАНІ

Я пишу про милих і коханих,

Про красунь, що нам несуть любов,

І її дарують, як тюльпани,

Збуджуючи розум наш і кров.

Так буває в кожної людини,

Так буває з кожним знов і знов,

Як проз вас пройде ота дівчина

З пазухою повною обнов.

А як кров у тому поєдинку

Тут же в нас зіб’ється у комок,

Як до нас всміхнеться та дівчина

Пазухою, повною ціцьок...

І вона також у тім пориві,

У ту мить стає, немов вогонь,

Й так підлізе гарненько під хлопця –

Що пройде відразу в нього сон.

30.8.1974 р.

КОЛИ ЛЮДИ ПОСМІХАЮТЬСЯ

Кожному щастю дається свій вік,

Щастя з новизни, з краси бере лік.

Щастя тоді – коли люди сміються,

Й тим хто кохає – завжди віддаються.

Бо, мабуть, творець, як людину творив,

Він кожній у душу іскринку вселив,

І дав їм характери різні, росу,

Щоб кожний знаходив свою в ній красу.

І, мабуть, творець це для того створив,

Щоб кожний, крім жінки, ще й інших любив,

Й, можливо, він того нарік ідеалом,

Якому завжди було ніжності мало.

Бо поки дружину собі ти шукав,

То хтось її певно також розважав.

Життя любить ласку і ніжності море,

А той, хто не любить, в житті тому – горе,

Я пам’ятаю, як мужу сказала жона,

Якщо не кохатимеш, буде – війна!

Бо нащо мені, той, скажіть, ідеал,

Який має жінку й біжить на вокзал?

Отож, з поміж двох ти одну вибирай,

А потім її і запрошуй у гай.

Те саме і жінці скажу: нагуляйсь,

А потім дивись, як коза не брикайсь.

Кожному щастю дається свій вік,

Та щастя жіноче – її чоловік.