Валентин Кудрицький - Планета Х

28.6.2012 р.

ВЕРБИЧКИ

О, як би там я, де вербички

Поприсідали до трави,

Хотів би взять твої косички,

Що обвисають з голови.

І до грудей твоїх припастись,

Немов малесеньке дитя,

І в них хоч ніченьку попастись,

Щоб вгамувати почуття.

О, як люблю я ті красоти,

Що хтось їй в блузу накидав,

І їх, немов медові соти,

Я б цілу ніченьку лизав.

26.5.1978 р.

КОХАНОМУ

Ввійди в мою ти душу,

Мій Янгол, я – твоя,

Й погладь мою Марусю,

Хоч кінчиком життя.

О, як тебе я хочу!

О, як тебе я жду,

Тільки гукни, коханий,

Й до тебе я прийду.

26.5.1978 р.

«ПРАЦЕЛЮБИ»

Кричать частенько «працелюби»:

– Ми «труд» – цигарки дуже любим,

Але й такі є працелюби,

Що ніч не злазили б із Люби,

І їй всю б ніч смоктали губи.

24.3.1978 р.

КОМПЛІМЕНТИ

Поки будемо жінкам

Кидать компліменти,

Вони будуть дарувати

Чарівні моменти.

2.7.2012 р.

КОЛИ ВОНА ПОСМІХАЛАСЬ

Коли вона до мене посміхнулась –

Весь день співав романси і пісні,

І поглядом, мов стрілами амура,

Вона сколола душу всю мені.

І скільки б зір не бачив, і сузір’їв

Вона ж одна – як Сонце, і як Крим,

І лиш до неї все моє довір’я,

І стільки ненаписаних ще рим?

І вся душа в оркестр перетворилась,

А в розум мій ввірвалася весна,

Коли вона на мене подивилась

Й мені сказала: – Я – твоя.

23.11.1988 р.

ЛЮБЛЮ Я СІЛЬВУ І РОНСАРА

Чомусь завжди, хоч ти убий!

Люблю я Сільву і Ронсара,

Люблю Есеніна вірші,

Яких в мені їх, мов отара.

Люблю жіночу я красу

Й не можу тут нічого вдіять,

Коли по вулиці іду,

І раптом вглежу довгі вії.

І кожен день, як стріну їх,

Я перед ними просто млію,

І хочу кожну з них торкнуть,

Немов свою найбільшу мрію.

9.3.1983 р.

ЙОГО ПОЛІТИКА

Як в державі суперечка,

Тут же – цукор є і гречка,

А як вибори пройдуть –

То усі на всіх плюють.

– Головне – дійти до трона,–

З дуба каркнула ворона,–

А тоді, як вам сказати,

Можна вже й на всіх плювати.

25.8.2012 р.

ХТО ТАКА ПОВІЯ?

– Хто така повія? – в татка син питає.

– Підростеш, мій синку, сам тоді узнаєш.

А якщо відверто, це така красуня,

До якої хлопці чередою сунуть.

Одним словом, жінка зможе і зачахнуть,

Якщо своєчасно дівку ту не трахнуть.

А якщо ти хочеш про їх більше знати,

То тобі про це все хай розкаже мати.

А якщо простіше, – слухай мене, Ваня, –

То це жінка – колективного користування.

Й тут уже, мій синку, нічого добавить,

Хто їй платить гроші, того вона й хвалить.

10.2.2008 р.

НЕЗАЙМАНА КРАСА

Ну, де б, скажіть, я міг побачить

Таку незайману красу,

Якби у полі не зустрів я

Твою неписану косу.

5.7.2012 р.

ЯКИЙ МАГНІТ

Дивлюсь на блиск твоїх колін,

Як на банани – бедуїн.

Який азарт, який магніт,

О, де мої сімнадцять літ?

5.7.2012 р.

ЯКЩО ГАРНА ЖІНКА

Як побачу гарну жінку –

Забуваю й про печінку,

Бо як гляну на стегенця,

Достають ті аж до серця.

5.7.2012 р.

ЛИСИЦЯ І КРІЛЬ

До Лисиці Кріль прибіг,

Зовсім валячись із ніг,

І до неї: – Ой, Лисичко,

Що робить? І тут же ліг.

– Гай, що нам завжди належав,

Наказав Михайло знести.

Вирубать до деревинки,

Щоб ніде, а ні травинки.

Тут Лисичка посміхнулась

І до Кролика звернулась:

– Дурень ти, та й ще ростеш,

І куди, скажи, ти гнеш?

Та тепер же ти у полі

Будеш, ніби на долоні,

І не треба буде Вовку

Вже тебе шукати довго.

Тож радій, живи як треба,

Це ж все робиться для тебе –

Так хвалила те Лисиця,

Що не зчулася, як Киця

Принесла наказ з столиці:

– Відрубать хвоста Лисиці.

Лишки, мов архітектурні,

Не під стать такій культурній.

Тут мораль, хоч ти й Лисиця,

Але надто не носися!

Бо й на хитрих,– мовив Гром,–

Теж знайдеться «хрін з вінтом».

6.1.1977 р.

КЛАПТИК НЕБА

Мене похвали вже не гріють,

І ними тішить вже не смій,

Бо буть не хочу чародієм

Серед бандитів і повій.

Скільки, скажіть, людині треба?

Окраєць хліба й чуть тепла,

І клаптик голубого неба,

Яким би тішилась душа.

25.9.1979 р.

О, ЧАЄЧКО МОЯ!

О, чаєчко моя, не плач і не кигикай,

Тебе люблю ще більше, як любив,

І кожен раз твої шукаю віки,

Немов якесь найбільше диво з див.

Любов земна! Хто породив цю силу,

Чого в ній більше, доброти чи зла?