Валентин Кудрицький - Планета Х

Із небес спускається,

І закоханим у очі

Пильно придивляється:

– Хто тут Геля, хто тут Кет,

Миттю відгукніться,

Бо іде до вас брюнет,

Хоче щоб погріться.

21.9.1973 р.

КОЛИ ПРИХОДИТЬ ЗИМА

На павутинці бабиного літа

До нас з небес спускається зима,

І в білий шовк вона одівшись,

Стала, як жінка снігова.

Ось завітала вже в Ставище,

Омолодила всі поля,

А зараз крутиться і свище,

Що аж ворушиться земля.

23.9.1987 р.

ОДНА ДОЛЯ

Коли ідеш ти з іншим в поле,

То хоч діток не забувай,

Бо в них одна з тобою доля,

І це ти вічно пам’ятай.

Бо то твоя одвічна слава,

Бо там де дітки, там – сім’я,

І їх лишать не маєш права

Де б ти, і з ким би не була.

26.9.1973 р.

ЩО ЛЮДИ СКАЖУТЬ?

Ні хвилювання, ні кохання

У ваших віршах не знайти,

Навіщо ж їм оті зітхання,

Щоб вічно плакать і ревти?

Навіщо, ти скажи, Балда,

Ті вірші, де одна вода?

А, якщо висохне вода? –

То що ж залишиться, Балда?

24.11.1973 р.

НЕЗРІВНЯННА

Ні з одною зорею, ні з Місяцем

Я не можу тебе порівнять,

Бо вони всі ночами лиш світяться,

В тебе ж очі постійно горять.

20.9.1973 р.

ОСІНЬ

Осінь, як люди у повній красі,

Ось вона в лузі сидить на росі.

Осінь вона, ніби жінка примхлива,

Трохи сердита, а трохи криклива.

Осінь, вона, ніби наша душа –

Ніжна, простора, химерна й проста.

Осінь, це – квіти, це мудрість, краса,

Хоч і буває, неначе оса.

В осені вчусь я, як треба нам жить,

Щоб їсти було, і було нам що пить.

Осінь, це книга про розум, життя,

І, навіть, найкращі людські почуття.

Осінь, це совісті, ніби мірило,

Звісно, якщо ти не зовсім дурило.

Осінь, вона, як людина багата,

Та, у якої є погріб і хата.

Осінь говорить, що свято Оксані

Можуть принести лиш очі кохані.

Очі ті сині, що душу бунтують,

Ті, які збуджують, манять, хвилюють,

Ті, що приносять і щастя, і горе,

Варто їх лише повезти на море.

10.10.1973 р.

МИ ЛЮБИМО СТАВАТЬ У ПОЗУ

Ми любимо ставати в позу

І один одного тусать,

А ще якщо хильнемо дозу,

Що і не можемо стоять.

І чи із нас хоч хто задумавсь,

Звідки до нас іде весна?

Звідки до нас ідуть ті думи,

Що заборони їм нема?

А ми, неначе, ті Іуди,

Що вже, аж соромно сказать,

Що й забуваємо, що люди,

Коли приходить час кохать.

30.8.1973 р.

ДОВГИМИ ХОЛОДНИМИ НОЧАМИ

Ти його вже, певно, обіймаєш

І його вже стала запевнять,

Що в житті нікого ти не маєш,

І без нього вже не можеш спать.

І так само будеш обнімати,

І так само будеш цілувать,

І в той час на інших поглядати,

Так як це твоя робила мать.

Й будеш так же само, як раніше

Вечорами стегнами крутить,

Й довгими, веселими ночами

Запізнілих хлопчиків ловить.

І, нарешті, після всіх походів,

Трепетом солодких почуттів,

Ти і їхні душі насолодиш

Медом тим, що Хтось ще не доїв.

19.9.1973 р.

СОНЯХИ ЦВІТУТЬ

Може вже життя моє й кінчається,

Та ж мені не віриться ні чуть,

Як іде дівча і посміхається,

І його ще хочеться сіпнуть.

10.4.1973 р.

СПОДОБАЛОСЬ

Молодик зустрів дівчину

Й згвалтував десь біля тину,

А тепер вона тупцює

І сама вже всіх гвалтує.

26.8.1973 р.

АЙСТРИ І ДЖМІЛЬ

В білі айстри Джміль влетів

Й підбілив голівку,

З того часу хиляться

Айстри на долівку.

18.9.1973 р.

НОВІ «УКРАЇНЦІ»

Люди веселяться, і сміються люди,

І куди не глянеш – верещать ті всюди.

У людей і час є, у людей і гроші,

І завжди веселі оті Сари, Гоші.

Чом би й не кохатись, чом би й не любитись,

А тобі, як рабу треба вік трудитись.

В неї кавалери все нові, та нові,

Бо вона не може жити без любові.

Бо на них працює вся моя держава.

Слава Україні! Слава! Слава! Слава!

7.9.1973 р.

ДВА ЗАРЯДИ

Сила мужчини і слабість жіноча

Поруч завжди, так як мінус і плюс,

Так, як ідуть паралельні заряди,

Ті, що з’єднавшись, нам щастя несуть,

То все – раді чого усі ми живемо,

То все – раді чого всі люди живуть.

Отож і самі на людей не налазьте,

І вас не загонять тоді в глухий кут.

30.10.1973 р.

НЕВБЛАГАННА

Як же так воно, скажи,

Ти моя, кохана? –

Кого схопиш – той і твій,

Ну ж і – невблаганна.

31.8.1973 р.

ХТО КОГО ДУШИТЬ?

Ой, чи він горілку душить,

Чи вона його гризе?

Бо графин як не осушить –