Валентин Кудрицький: Планета Х

4.11.1961 р.

ПОЛІГАМ

Ну як ти можеш двох любить,

Якщо не вмієш ще й ходить?

11.9.1973 р.

ЛЮБОВ І ЩАСТЯ

Навіщо ти себе ховаєш,

Скажи, у склепах майбуття,

Саму себе ти обкрадаєш

І називаєш це – життям.

Природа всіх нас так створила,

І всім дала таку красу,

Що, навіть, щоб і не хотіли,

Ми не залишим ту росу.

А ти в сльозах. За чим ти плачеш?

Радій, що Гриць тебе узяв,

І що твоє біленьке тіло

Всю ніч до ранку цілував.

Чи може того ти не бачиш,

Яка це радість щастя мать,

Яка це радість буть щасливим,

І людям щастя дарувать.

А ти, немов, на вітрі сливи,

Замість, щоб Гриця обійнять,

І щоб зробить ще більш щасливим! –

Ти стала Гриця проганять.

А він же дав тобі кохання,

Вогненну пристрасть почуття,

Щоб виконать всі ті бажання

Що нам довірило життя.

Та хай говорять всі, що хочуть,

А ти іди, іди у гай,

Й дивись сміливо хлопцям в очі,

І, тих, хто просять – розважай.

Нехай працюють, не волинять.

І, якщо чесно всім сказать,

Вони для того і родились,

Щоб вас – чарівних – розважать.

Бо почуття дані людині,

Щоб ними душу солодить,

Отож, і кланяйсь їм віднині,

Й радій, що хочуть вас любить.

Брехня! Не вірю, що не хочеш,

Бо знаю точно – хочеш жить,

Бо не підскубувала б брови,

Щоб не хотіла ти любить.

По днях перуки б не крутила,

В міні-спідничці б не пішла,

Якби життя ти не любила,

Якби одною буть могла.

Брехня те все, що говорила,

Бо небо – вічно голубе,

І не мене ти обдурила,

А обдурила ти себе.

Якщо ховалась від кохання,

І не бувала ти в гаю,

Щоб хтось не вліз в ту Божу скриньку

Де носиш радість і біду.

Бо надто дуже вже боялась,

Що взнає все це твій папан,

То ж краще ти іди в чорниці,

І бережи свій ураган.

А тих, які життя бояться,

Я б посадив всіх в «чемодан»,

І хай самі там веселяться,

А разом з ними їх папан.

Люди! Не все ви вірте, що говорять,

А трохи думайте й самі,

Адже живуть ще мухомори

На вигляд ніжні й надто злі.

Росте на світі ще й шипшина,

І кропива, і лобода,

Тому працює та машина,

Що називається «БІДА».

Існує в нас ще скільки хочеш –

І павуків, та ще й вовків,

Які полюють ніч на здобич,

А вдень нагадують братків.

Отож й про це ви пам’ятайте,

І незавжди всім довіряй,

А трохи й свій ви розум майте,

Як хочете попасти в рай.

24.11.1966 р.

НА ДВОРІ ОСІНЬ

Уже давно на дворі осінь,

Ну, а тебе нема ще й досі.

24.9.1973 р.

ВИ ДАЙТЕ СЬОГОДНІ!

Можливо тіло й постаріє,

І посивіє борода,

А от душа все більш світліє

Хай би хоч там яка біда.

Проте, яка від того користь,

Як слава прийде вже тоді,

Якщо мене й моїх потомків

Уже не буде на землі?

І що із того, що колись,

Хтось людям скаже: ним гордись!

Бо невідомий цей «піїт»

Тягнув із прірви цілий СВІТ,

І, дивлячись на наше небо,

Думав про всіх він, як про себе.

29.11.1966 р.

НА СТАВКУ В ОБУХОВІ

Як купались на ставку ми в Обухові,

Там зустріли ми красунь вдвох з Андрухою,

Подивились ми на них – підсідаємо,

Ніби їх давним-давно ми вже знаємо!

Почесали ми затилки, довго думали,

Та толкового нічого – не придумали.

Вже і Сонце над горою приземлилося,

Тільки щастя нам в той вечір не судилося.

Десь і карти в нас взялися, мов приманочка,

Потім лише ми узнали, що одну звуть Танічка.

А коли роздали карти ми тим панночкам,

То за картами ми взнали, що і друга – Танічка.

Вже і радість, мов весна, нас осяяла,

Тільки Таня та і друга, мов – розтанула.

28.6.1966 р.

Я ІДУ, ІДУ...

Я іду, іду, іду

В сторону до річки,

Як Оксану не знайду,

Піду – до Марічки.

29.9. 1973 р.

ПЛАНЕТА ІКС

Мої ріднесенькі земляни,

Це я звертаюся до вас,

Не будьте ж ви, як ті «бажанні»,

Що в кріслах «думають» про нас.

І це потрібно пам’ятати,

Що бомби атомні не ті,

Які спалили Херосіму

В останній світовій війні.

Тому давайте пригадаєм

Життя і смерть планети Ікс,

Яка була нам, як сестрою,

Поки з’явивсь там комуніст.

А як було? Давно страшенно,

Коли і нас ще не було,

Жила і ще одна планета,

Яку, як м’ячик, рознесло.

А як було? Жили там люди,

Якщо їх можна так назвать,

Які створили стільки зброї,

Що вже й не знали, де дівать.

І стільки бомб тих натворили,

Оті, так названі, пани,

Що всю планету розвалили