Юрій Голик - Нескінченність не для слабаків. Книга про менеджерів, які хакнули систему держуправління

Взагалі це було цікаве рішення: доручити обласним адміністраціям будувати військові споруди. Воно наочно показує, що держава тоді перебувала в розібраному стані й не була готова до масштабних речей у принципі. Але вихід було знайдено. Не знаю, хто автор ідеї, але на той час це, напевно, було єдиним можливим рішенням.

Була тільки одна складність, породжена мракобіссям держуправління, культивованим роками, – підігнати умови завдання під потрібне рішення.

Коли Кабмін оголосив, яка сума грошей є на ВОПи, цю суму поділили на їхню кількість і отримали вартість одного.

Умовно кажучи, нам виділили на один ВОП три мільйони гривень. Ми звертаємося до будівельників, закликаючи їх взяти участь у торгах на будівництво ВОПів, а вони, уважно вивчивши проєкт, що вже пройшов держекспертизу, тобто з чітко затвердженою ціною, кажуть, що теоретично можуть зробити усе за чотири мільйони, але при цьому не отримають прибутку. Тобто, вони готові працювати в нуль. Але не в мінус.

Вартість робіт і будматеріалів реально виявилася більшою, ніж нам пропонувалося проєктом витратити. Крім того, у вже затвердженому держінститутом проєкті було зафіксовано потрібну ціну, в якій не були закладені банально витрати на транспортування.

Очевидно, що коли один з ВОПів, який нам пропонувалося побудувати, розташовується на околиці Горлівки (до речі, його ми побудували), то там, за кілометр до позицій противника, немає ні дерева, ні цегли, ні інших будматеріалів. А ще ж треба викопати тунелі, окопи і т. ін. У проєкті не було передбачено, що будівельна техніка туди якось має потрапити.

Чудово, чи не так? А відповідального і крайнього знайти неможливо. Об’єкти будуються для Міноборони. Проєкт веде Мінрегіон. Але доки ВОПи будуються – вони перебувають на балансі ОДА, у якої зазвичай на балансі немає взагалі нічого, навіть будівля належить облраді.

Ок, кажемо ми. У проєкті зазначено ціни на будматеріали. Дайте адресу, де їх за такою ціною купити. А у відповідь – тиша…

Щоб розпочати будівництво, треба було провести торги. Будівельні компанії, яких ми вмовляли взяти в цьому заході участь, після ознайомлення з проєктною документацією від будівництва відмовлялися. Точніше, вони були згодні, але ставили нам наше ж запитання: «Покажіть, де нам узяти будматеріали за затвердженими цінами?»

Одним з тих, хто погодився у це вплутатися, був Григорій Козинський, який будував культурно-діловий центр «Менора». Він сказав нам, що міг би взятися до роботи, але йому бракує людей, щоб зробити усе в зазначений термін, від якого ми вже відставали.

Почалися роботи. Будівельників збирали з усієї області. Навіть з Одеської області приїхала будувати один з ВОПів одна з найбільших на сьогодні дорожньо-будівельних компаній країни «Автомагістраль».

Ми закінчили будівництво ВОПів першими, хоча почали останніми. За два з половиною місяці ми побудували 18 опорних пунктів у дві лінії.

Григорій Козинський за чотири наступні роки побудував багато об’єктів в області, зокрема, кілька найкрутіших лікарень у країні. З погляду технологічності його будівельна компанія нині № 1 в нашій області і точно входить до ТОП-10 в Україні.

У зв’язку з цим особливо смішно було читати згодом опуси «розслідувачів» із заголовками в стилі «Підлеглі Резніченка віддали 80 млн любимчикові Козинському на будівництво лікарні».

По-перше, не віддали, а його компанія виграла їх на торгах у ProZorro; по-друге, у цих торгах може брати участь кожен охочий, що відповідає досить жорстким кваліфікаційним вимогам; по-третє, любимчиків у нас не було і бути не могло. Але ми завжди схвально ставилися до будівельних компаній, що зростали на наших очах завдяки видаткам обласного бюджету на будівництво нової інфраструктури. Адже це наші місцеві компанії, зареєстровані у нас в області. Вони, серед іншого, сплачують податки і до місцевих бюджетів.

Взагалі для нас саме ВОПи були окремою темою, яка найповніше характеризує кретинізм, що коїться в держорганах, відсутність прописаних умов взаємодії між ними й мужність окремих громадян, які чхати хотіли на інструкції, дивні розпорядження й умовності та просто керувалися у своїй діяльності здоровим глуздом. У цій історії з ВОПами було багато чого:

– варіантів п’ять договорів від Міноборони на їх будівництво, жоден з яких на 100 % не влаштував ОДА;

– цілковите нерозуміння окремими чиновниками нагорі, як документально оформити їхнє будівництво. Наприклад, спершу передбачалося, що будуватимуть їх комунальні підприємства. Так і уявляю собі, як яке-небудь КП «Світанок», створене багато років тому для фінансування чергового ансамблю народного танцю, будує захисні споруди;